Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
49. Що стосується рішення від 13 листопада 1993 року, то Суд зауважує, що районний суд Бріндізі знову послався на серйозні докази провини і пояснив наявність небезпеки вчинення заявником нових злочинів посиланням на те, «як він зумів (був) незаконно досягти виявлених економічних цілей». Суд вважає, що, попри його стислий вигляд, це рішення відповідає вимозі пункту (с) статті 274 КПК — при призначенні запобіжних заходів враховувати «конкретні особливості справи».
50. У світлі зазначеного вище, Суд не вважає, що висновок національних органів влади про реальну небезпеку того, що заявник може вчиняти нові злочини, був безпідставним.
* Це питання Велика палата в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року не розглядала.
«Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
134. В декількох ордерах на арешт внутрішньодержавні суди згадували ймовірність того, що заявник знову вчинятиме правопорушення, як додаткову підставу для продовження тримання заявника під вартою. У цьому зв’язку Суд вважає, що органи судової влади не навели жодних конкретних фактів на підкріплення своїх висновків про наявність небезпеки вчинення заявником нових правопорушень. Окрім того, Суд не поділяє думки внутрішньодержавних органів про те, що в ситуації, коли всі обвинувачення проти заявника, за винятком одного, стосувалися його дій як мера Томська, а він був від цієї посади відсторонений, була реальна загроза того, що заявник вчинить нові правопорушення.
i. Загроза громадському порядку та захист утримуваного під вартою«І. А. проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
104. ... Суд визнає, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає ... поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним лише тоді, якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі ...
Наведені вище умови в цій справі задоволені не були, оскільки навіть ті з розглянутих рішень, у яких приділено певну увагу обґрунтуванню цієї підстави, обмежуються лише абстрактним посиланням на характер злочину, обставини, за яких він був учинений, та ще іноді на реакцію сім’ї потерпілої особи ...
108. Суд визнає, що в деяких випадках безпека особи, щодо якої провадиться слідство, вимагає його подальшого тримання під вартою, принаймні протягом якогось часу. Однак це може ставатися тільки за виняткових обставин, що стосуються характеру відповідних злочинів, умов, за яких їх було вчинено, і контексту, в якому вони відбувалися ...
Цю підставу ... наводили органи судової влади час від часу так, ніби та небезпека, що загрожувала заявникові, періодично зникала і знову з’являлася.
Крім того, у тих кількох рішеннях, які посилаються на чинники, що могли б пояснювати, чому була потреба в захисті заявника, згадано ризик «помсти з боку родичів жертви» або «дії у відповідь» ... або «страх», який виявляє заявник з приводу «часто варварських і несправедливих [ліванських] звичаїв» ... Зокрема, вони забували вказати, чому була така потреба, коли майже всі члени сім’ї жертви проживали в Лівані.
«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
136. Суд вже кілька разів постановляв, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним, тільки якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі...
137. У цій справі такі умови дотримані не були. Крім того, що в російському законодавстві поняття порушення громадського порядку не наведене в переліку допустимих підстав для тримання обвинувачуваного під вартою, Суд також відзначає, що представники уряду посилалися на гіпотетичну загрозу громадському порядкові з винятково абстрактного погляду, поклавши в основу своїх припущень лише тяжкість злочинів, нібито вчинених заявником. Уряд не представив жодних доказів і не вказав ні на один приклад, який свідчив би, що звільнення заявника могло становити реальну загрозу громадському порядкові.
j. Автоматичне унеможливлення звільнення«Кабальєро проти Сполученого Королівства» (Caballero v United Kingdom) [GC], 32819/96, 8 лютого 2000 року.
18. Заявник стверджував, що автоматична відмова в звільненні під заставу до суду відповідно до статті 25 Закону про кримінальне судочинство і громадський
