Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
52. У цій справі було безспірним, що пан Р. М. Д. міг подавати клопотання про звільнення в кожному кантоні. Якщо б його тримали під вартою тільки в одному кантоні, то процедура, безсумнівно, відповідала б вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції. Проблема ж полягала не в тому, що в кожному з кантонів бракувало засобів правового захисту, а в тому, що вони виявилися неефективними в тій конкретній ситуації, в якій опинився заявник. Оскільки його раз у раз переводили з одного кантону в інший, він не міг, з огляду на межі юрисдикції кантональних судів, отримати судове рішення щодо його тримання під вартою, право на що йому надавав пункт 4 статті 5.
53. Таке становище пояснюється федеральним устроєм Швейцарської Конфедерації, в якій кожен кантон має свій власний кримінально-процесуальний кодекс ...
54. ... Суд вважає, що ці обставини не можуть виправдати позбавлення заявника його прав за пунктом 4 статті 5. У тому разі, якщо, як і в цій справі, позбавленого свободи постійно переводять з одного кантону в інший, державі належить організувати свою судову систему так, щоб дати своїм судам можливість дотримуватися вимог цієї статті.
«Кеніґ проти Словаччини» (König v Slovakia), 39753/98, 20 січня 2004 року.
20. У цій справі Кошицький (Kosice) крайовий суд засудив заявника за вчинення двох правопорушень і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Проте крайовий суд не прийняв ... постанови щодо клопотання про звільнення з-під варти, який заявник подав ще до ухвалення вироку. Через брак будь-якого рішення з цього клопотання заявника й далі тримали в попередньому ув’язненні — формально на підставі рішення, прийнятого з іншої нагоди ще до ухвалення вироку крайового суду.
21. ...не можна стверджувати, що судовий контроль, передбачений пунктом 4 статті 5, був виконаний у формі вироку Кошицького крайового суду з моменту його постанови 24 лютого 1997 року. Такий контроль став дійсним тільки 2 липня 1997 року, коли Верховний суд відхилив апеляцію заявника й вирок Кошицького крайового суду став остаточним...
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року
70. Що ж до особливих умов, у яких опинився заявник під час тримання під вартою в поліції, Суд не бачить причин не погодитися з висновком Палати про те, що обставини справи унеможливлювали йому дієве звернення до засобу правового захисту, про який згадував уряд. У своєму рішенні Палата мотивувала це так …:
«... По-перше умови, в яких тримали заявника, і, зокрема, те, що його тримали в цілковитій ізоляції, не давали йому змоги скористатися з цього засобу особисто. Він не здобув ніякої юридичної освіти і, доки перебував під вартою в поліції, не мав бодай якоїсь можливості радитися з адвокатом. Однак, як Суд зазначав це вище., згадане в пункті 4 статті 5 провадження повинне бути судовим за своїм характером. Невиправдано було б сподіватись, що заявник у таких умовах буде в змозі оспорити законність та тривалість свого тримання під вартою без допомоги з боку свого адвоката.
... По-друге, стосовно пропозиції, що адвокати за вказівкою заявника або його близьких родичів могли оспорити його тримання під вартою, не порадившись із ним, Суд зауважує, що поліція не дозволила вчинити жодних дій єдиному члену заявникової групи адвокатів з метою отримати повноваження представляти його інтереси... Інші адвокати, яких найняли члени сім’ї заявника, не мали можливості зв’язатися з ним, доки він перебував у поліції. Крім того, у зв’язку з неординарними обставинами його арешту заявник був основним джерелом безпосередньої інформації про події в Найробі, яка б мала значення — на той момент провадження — для оскарження законності його арешту.
... Нарешті, говорячи лише про час перебування заявника під вартою в поліції, Суд зважає на серйозність обвинувачень, висунутих проти нього, і на той факт, що період, проведений під вартою в поліції, не перевищував того, що дозволяло національне законодавством. Він вважає, що за тих обставин заява з цього питання, подана районному судді, мала б мало перспектив на успіх.»
«Асенов проти Болгарії» (Asenov v Bulgaria), 42026/98, 15 липня 2007 року.
75. Європейський суд зауважує, що після двох звернень, 30 вересня 1997 року та 3 лютого 1998 року, районний суд відмовився розглянути клопотання про звільнення заявника з-під варти на тій підставі, що коли особа, про яку йдеться, й продовжувала залишатись в місці позбавлення волі, то це формально було не результатом застосуванням такого заходу, як попереднє ув’язнення, а зобов’язанням внести заставу.
76. Суд зазначив, що першу з цих відмов зроблено на підставі чинних на той час правил процедури, які не передбачали на етапі попереднього розслідування можливості застосувати в судовому порядку правовий засіб для звільнення з-під варти в разі, коли таке тримання під вартою було спричинене невнесенням необхідної застави. Щодо другого клопотання, то з відповідного чинного на той час законодавства є очевидним, ... що суд, який розглядав цю справу по суті загалом був наділений повноваженнями ухвалити подібне рішення — що він, однак, відмовився зробити у випадку заявника.
78. З огляду на обставини цієї справи, слід визнати, що заявник був позбавлений права на засіб правового захисту, який гарантує пункт 4 статті 5 Конвенції.
b. Невідкладність«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
