Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
47. Заявник не заперечує, що вповноважені органи мали в своєму розпорядженні певні елементи, які наводили на думку про його відповідальність, але пропонує фактографічні доводи з метою довести, що свідчення його провини можна було б легко заперечити, якби факти були досліджені детальніше. Суд, однак, вважає, що не належить до його завдань оцінювати, наскільки елементи, що стосуються суті обвинувачення, мали б бути відомі органам влади чи докладніше ними досліджені в той час, коли вони видавали ордер про арешт. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити, чи ті елементи, про які органам влади було відомо на час видання ордера, давали достатньо обґрунтовані підстави вважати, що він скоїв злочин. Суд розглянув ці елементи і не побачив у висновках, які з них зробили компетентні органи, чогось очевидно необґрунтованого чи довільного. Отже, він не бачить жодної підстави сумніватися в тому, що елементи, які перебували в розпорядженні органів влади, були на той час достатніми, щоб вважати, що заявник скоїв злочин.
* Це питання у рішенні, яке Велика палата постановила 18 грудня 2002 року, не досліджено.
f. Ризик переховування«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
33. Суд вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою ... При цьому треба враховувати характер обвинувачуваного, його моральні якості, його кошти, зв’язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти ...
У своїх ретельно вмотивованих рішеннях суди Берна врахували конкретні особливості становища заявника: після перенесення свого постійного місця проживання зі Швейцарії в Монте-Карло він часто відвідував Німеччину, Велику Британію, США, острів Анґілья (де він, можливо, був власником банку) і встановив численні тісні зв’язки в закордонних країнах. Більше того, він кілька разів заявляв, що прагнув би переїхати на проживання в США. Була низка свідчень того, що він і далі мав у своєму розпорядженні значні кошти за кордоном і мав кілька різних паспортів. Як людина нетовариська, якій контакти не були й потрібні, він міг би легко переховуватися за межами Швейцарії.
Федеральний суд ...визнав, що в міру збільшення терміну тримання під вартою небезпека ухилення від правосуддя зменшилася, ... Однак він визнав, що факти, наведені обвинувальною палатою, не залишали сумнівів щодо наміру В. ухилятися від правосуддя й достатньо переконливо підтверджували, що така небезпека все ще була.
У Суду немає ніяких підстав для іншого висновку.
«ІА проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
105. ...суди належної юрисдикції вважали, що була небезпека того, що заявник в разі звільнення переховуватиметься від правосуддя, ...зважаючи головно на заявникові зв’язки з Ліваном та, в деяких випадках, його «поведінку» ... і покарання, яке йому могло бути призначене ...
Безумовно, ці обставини наводять на думку про небезпеку втечі, й наявні в матеріалах докази ніби свідчать про їхню значущість для цієї справі. Суд, утім, зауважує деяку схематичність мотивів, наведених у рішенні з цього приводу. Він також зауважує, що, хоч така небезпека з плином часу неодмінно зменшується, ... органи судової влади знехтували чітким зазначенням причин, з яких у цій справі були підстави вважати, що вона тривала понад п’ять років.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
76. Стосовно небезпеки того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, то чеські суди, зокрема, відзначали, що заявник вже ухилявся від кримінального процесу в Німеччині, що він мав численні ділові зв’язки за кордоном і що йому загрожувало відносно суворе покарання. На думку Суду, таке мотивування є «достатнім» і «таким, що має стосунок до справи» та переважає доводи, запропоновані заявником.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
76. Національні суди мотивували можливість заявниці переховуватися від правосуддя, посилаючись на те, що її співучасник зник. На думку Суду, поведінка співобвинуваченого не може бути вирішальним фактором для оцінки ризику переховування від правосуддя арештованої. Така оцінка має базуватись на особистих обставинах ув’язненої особи. У цій справі національні суди не вказали на які-небудь риси особистості або поведінки заявниці, які виправдовували б їхній висновок про наявність постійної небезпеки того, що вона зникне. З іншого боку, заявниця постійно посилалася на обставини, що послаблюють ризик її переховування від правосуддя. Однак національні суди не приділяли уваги обговоренню доводів заявниці про те, що в неї немає злочинного минулого, є постійне місце проживання й роботи в місті Владімірі, усталений спосіб життя, двоє малолітніх дітей, і що її батько серйозно хворий. Вони не врахували і тієї обставини, що заявниця мала змогу зникнути після обшуку в її квартирі, але залишилася в розпорядженні слідства. За цих обставинах Суд ухвалює, що в справі наявність небезпеки того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, не встановлена.
«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року
125. У своєму рішенні від 5 лютого 2007 року Совєтський районний суд, вперше
