Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
126. Суд, проте, не може не зауважити тієї обставини, що інформація, надана посадовими особами ФСБ, не підкріплювалася жодним доказом (копіями угод купівлі-продажу, державними актами, що свідчили про зміну власності, банківськими виписками, що підтверджують факт купівлі валюти абощо). Суд погоджується з тим, що на самому початку продовження строку тримання заявника під вартою, можливо, і було виправдане на якийсь короткий період, аби органи обвинувачення мали час перевірити інформацію, надану посадовими особами ФСБ, та представити докази, що її підтверджують. Однак з плином часу сама лише наявність інформації, без будь-яких доказів на підтримку її правдивості, неодмінно ставала дедалі менш важливою, зокрема, якщо врахувати те, що заявник постійно заперечував свою спроможність переховуватися, стверджуючи, що жодного майна не продано і ніякої валюти не придбано, та, щоб підтвердити неможливість своєї втечі, посилався на свій вік, стан здоров’я, нестачу дійсного закордонного паспорта чи медичної страховки і на той факт, що за межами Томської області в нього немає ні родичів, ні власності...
127. ... національні органи влади були зобов’язані проаналізувати особисті обставини заявника докладніше та навести на користь його тримання під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами . Суд не вважає, що в цій справі національні суди виконали це зобов’язання. У Суду викликає серйозне занепокоєння те, що національні органи влади застосовували вибірковий і непослідовний підхід до оцінки запропонованих сторонами доводів щодо підстав для тримання заявника під вартою. Вважаючи доводи заявника суб’єктивними і не зважаючи на відповідні факти, що зменшували ризик його переховування від правосуддя, ці суди сприйняли інформацію посадових осіб ФСБ некритично, не ставлячи під сумнів її вірогідності.
128. Крім того Суд повторює, що на підтримку своїх висновків про ймовірність переховування заявника від правосуддя органи судової влади також вказували на те, що на території Томської області в нього було кілька місць проживання. Суд з цього приводу повторює, що саме по собі непостійне місце проживання не створює небезпеки переховування від правосуддя... Суд також зазначає, що повноважні органи не вказували на якісь інші обставини, які дозволяли б припустити, що в разі звільнення заявник переховуватиметься... Тому Суд вважає, що наявність такої небезпеки не встановлено.
g. Ризик перешкоджання здійсненню правосуддя«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
39. Суд визнає, що реальна небезпека чинення тиску на свідків могла таки бути на початку цієї справи, але вважає, що з часом вона значно зменшилася й врешті зникла зовсім.
В проти Швейцарії (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
36. Для того щоб показати, що був значний ризик змови аж до початку судового процесу, обвинувальна палата посилалася в основному на винятковий обсяг справи, величезну кількість вилучених документів і їхній навмисно заплутаний стан, а також велику кількість свідків, яких необхідно було допитати, зокрема тих, що проживають за кордоном. Її другий довід спирається на особистість заявника, чия поведінка як перед арештом, так і після свідчила про його намір систематично ліквідувати всі докази своєї вини, наприклад, фальсифікуючи або знищуючи рахунки. На думку обвинувальної палати, були також конкретні ознаки, які підкріплюють побоювання, що, опинившись на свободі, він зуміє зловжити нею й, користуючись надзвичайною заплутаністю справ в 60-ти з гаком контрольованих ним компаніях і своїм впливом на працівників, ліквідувати ті докази, які на цей момент були здобуті, хоча ймовірна їхня наявність випливала з інших документів, а також сфабрикувати неправдиві свідчення, і маніпулювати свідками. Нарешті, обвинувальна палата відзначала розширення масштабу слідчих дій у квітні 1987 року у зв’язку зі злочинами, які були скоєні заявником у Німеччині й спочатку там розслідувалися...
... національні органи влади мали право розглядати ці обставини в справі як причину, через яку небезпека змовляння слугувала додатковою підставою для оспорюваного тримання обвинувачуваного під вартою.
І.А. проти Франції (I.A. v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
110. ... Суд вважає, що важко зрозуміти, яким чином ступінь таких ризиків [чинення тиску на свідків і знищення доказів] може так мінятися. Усе ж він припускає, що — як зазначали компетентні органи судової влади, — вони були очевидними, з огляду на особу заявника та його позицію в ході розслідування. Однак, хоча вони й виправдовували таким чином тримання заявника під вартою на початку, то поступово, у міру того, як було проведено допити декількох свідків у справі і розслідування просувалося, неминуче втрачали своє значення.
Справді, розслідування, проведене після крадіжки із зломом 4 травня 1993 року в будинку пана І. А., виявило, що її вчинено на його прохання з метою позбутися певних документів ... Легко зрозуміти, як подія такого роду могла змусити слідчі органи побоюватися, що в разі звільнення обвинувачений зможе спробувати приховати інші докази. З матеріалів справи, втім, видно, що на тій стадії провадження, на якій сталася крадіжка зі зломом, велику частину доказів вже було зібрано — мало того, 24 жовтня 1994 року слідчий суддя наказав зняти пломби, встановлені на будинку заявника ...
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
79. Єдиною іншою підставою для подальшого тримання заявниці під вартою, яку вказували національні суди, було те, що вона може знищити докази, перешкоджати правосуддю
