Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук

«Що перешкоджало Росії, незважаючи на явний хист народу, на приналежність до християнської культури […] здобути внутрішній розвиток, природне взаєморозуміння поколінь, здійснюючи органічну спадковість духовних цінностей? Чому і сьогодні батьки спокійно посилають дітей на смерть то в Афганістан, то в Чечню […]?»14 — ставила і ставить перед собою та суспільством драматичні питання російська еліта, ставить з того часу, коли був написаний роман М. Чернишевського «Що робити?». Наполегливо донині шукають відповіді, але відповіді не може бути, бо у Кремлі керують авантюристи. Питання чесних людей — зболілі, щирі, бо в основі мають моральну традицію російської культури, від якої відсахнулася сучасна бюрократична Москва лужкових.

Трагедія модерної Росії не в уявленому нею зазіханні чужинців на її престиж, її болі — від власних визискувачів, що кермо влади використовують для збагачення й войовничого політиканства. І не в тому біда, що її економіка потрапила в тупик і не вибереться звідти, доки не проллється — вкотре! — людська кров, не в тому, що люди в Московській імперії поголовно голодують, — трагедія московського істеблішменту має ту головну причину, що традиції російської культури знехтувані новітніми бюрократами, верховодами Кремля і що ці традиції, які мали за своє підґрунтя християнську мораль, викинуті на смітник для задоволення інстинктів визиску і збагачення. Чи є спроби, намагання освітлити ліхтариком демократії дорогу з тупика?

Професор В. Щердаков, мотивуючи свою думку потребою розширення прогресивного європейського досвіду, заторкує найболючішу проблему суспільства — відсутність засад демократизму у гілках влади: «Більшість людей, зокрема в політизованому суспільстві, що перебуває у стані кризи, вихід бачить у приході до влади розумних політиків, які думатимуть передусім про благо і проведуть необхідні перетворення […]»15.

«Корені кризи сучасної «світової цивілізації» лежать у світоглядній сфері; у втраті вищих цінностей і орієнтирів»16, — процитовані роздуми переконують, що ми мусимо і повинні спільно, разом працювати, бо в нас, можливо, багато спільних болячок — і це кращий вихід з ситуації: сусіди добре живуть, коли живуть у злагоді і налаштовані на взаємний добробут. Сусіди повинні поважати один одного, а не кривдити!

Метод стосунків, взаємин, який програмує амбіції, ілюзії загарбництва, присвоєння чужого майна, імені, традицій, — цей метод для бюрократичної Москви був найбільш виправданий. Інших моральних засад у мотивах поведінки Москва Лужкова не визнає і дотримуватися не хоче. Коли в сусіда хата горить або корова не отелилася, коли в сусіда погасла доменна піч і річку забруднили нечистоти з хімічного комбінату, коли приходить зло в мій дім, то для Москви Лужкова — це бальзам на серце. Так свідчать події останніх нестандартних років нашого життя.. На струнах шовіністичних претензій Москви грають недоброзичливці із Заходу. Як не соромно було Путіну в такий безпардонний спосіб поводитися в Україні 2004 р. перед президентськими виборами, демонструючи власною появою на території України сфальсифікований вибір Москви? Путін, можливо, єдиний, хто благословив фальсифікацію першого туру виборів. Йому захотілося ще одного, уже українського Лукашенка… Путін разом з Януковичем свідомо йшли на обман народів… і програли. Путіну ввижалися громи литаврів, і він поспішив привітати бездарного політика Януковича з перемогою, хоча вибори, з його відома і за участі його політшаманів, були суцільним обманом народу адмінресурсом …вийшло, як вийшло: «улюблений» претендент не міг набрати достатньої кількості голосів… і про політичний ляпсус Путіна почули усі — від Канади до Японії. Таких політичних ляпсусів у політичній кар’єрі президента Російської Федерації набралося чимало за останні роки… Ось хоча б найяскравіший — безпардонна, в стилі КДБ, критика на адресу президента Польщі О. Кваснєвського… Люди навчилися рахувати і аналізувати… з приходом Путіна до Кремля зачинилися щільно вікна і двері російської демократії й відвертості, віє смородом тоталітаризму, віє мораллю КДБ!

…Чорнобильська смертоносна біда, що чорними крильми нависла над екологічним майбутнім України та й не лише над нею, а й над усім світом, — теж з волі Москви! Експерименти, що робилися в реакторі четвертого блоку Чорнобиля, не матимуть виправдання перед судом часу. Бо невігласи-вчені ще раз підтвердили неуцтвом і готовністю прислужувати доморощеним політикам, що наука, яка не керується гуманними почуттями, обертається у велике зло проти людства. Московські невігласи винесли собі вирок на вічні часи перед чесним поглядом народжених і ненароджених. Адже вони винні, що скоїли зло, яке костомахою розгулює по Україні, зараженій ядерним зіллям. Тож пам’ятаймо про героїв, що в Чорнобилі першими загинули від радіації, — це Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Віктор Кибенок, Володимир Правик, Микола Титенок, Володимир Тищура! Вони — лицарі Честі!

Болі Чорнобиля не повинні забуватися! Хай вічно вони лунають дзвонами тривоги — як дзвони Хіросіми! Бо ті, що живуть у зоні впливу реактора Чорнобиля, і ті, що поза його впливом, забудькуваті, не пам’ятають сьогодні, що через повітря щороку проносяться вихори хвороб і смертей. Ми з кожним роком втрачаємо імунітет, легковажно забуваючи, що багато біди в Чорнобилі натворили санкціоновані Москвою вчені і політики.

_______________

1 Гордин Я. Кавказ: земля и кровь // Звезда. — 1998. —№ 10. — С. 171.

2 Бурляев Н., Орлов В. Пушкин. Киноповесть // Роман-газета. — 1998. — № 18. — С. 11.

3 Там само. — С. 18.

4 Там само.

5 Солоухин В. Чаша // Роман-газета. — 1998. — № 6. — С. 56.

6 Там само.

7 Дедков И. «А я говорю вслух: конца света не будет…» // Новый мир. — 1999. — № 9. — С. 153.

8 Там само. — С. 154.

9 Никольский С. Россия, год 2000 // Октябрь. — 1996. — № 1. — С. 159.

10 Дзерасов С. Что же с нами происходит? // Октябрь. — 1996. — № 8. — С. 159.

11 Тихонов В. Я давний убежденный «рыночник» // Октябрь. — 1996. — № 11. — С. 136–137.

12 Курицын В. Жизнь Клима Самгина.