Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки) - Іван Дерейко

належала також і цивільна жандармерія, що діяла в сільській місцевості (як це було і в Райху). Командувачу «орпо» (Kommandeur der Ordnungspolizei, скорочено KdO) підлягала також пожежна поліція. Дещо окремо стояла залізнична охорона РКУ. Так як основні залізничні магістралі перебували під контролем тилових служб Вермахту, її підпорядкування часто було подвійним, залежно від ситуації.

Під керівництвом старших офіцерів «шупо» перебували і окремі воєнізовані батальйони охоронної поліції (Kasernierte Polizeieinheiten), сформовані з німців і фольксдойчів для служби на окупованих територіях. В червні 1942 року ці частини у обох райхскомісаріатах були зведені у 14 моторизованих поліцейських полків, оснащених бронетехнікою та легкою артилерією. Вони не мали постійного місця базування, а перекидались у різні райони відповідно до потреби, тому їх кількість в РКУ суттєво різниться в часі. Здебільшого ж їх концентрували в генеральній окрузі Білорусь Райхскомісаріату Остлянд.

Керівництво обома гілками поліції РКУ (безпеки і порядку) здійснював Вищий СС і поліцейський фюрер (HSSPF, тобто Hoherer SS und Polizei Fuhrer Russland-Sud; з жовтня 1943 року став іменуватись HSSPF fur Ukraine). З червня по грудень 1941 року ним був СС-обергруппенфюрер Фрідріх Еккельн[104], а з грудня 1941 і до березня 1944 рр. — СС-обергруппенфюрер Ганс Прюцман[105]. При ньому були два заступники — по СД, він же командувач поліції безпеки і СД (Кommandeur der Sicherheitspolizei und des SD) группенфюрер СС доктор Макс Томас[106], та по «орпо», він же КдО РКУ. З вересня 1941 по жовтень 1942 рр. КдО України був генерал-лейтенант поліції Отто фон Ільгафен, з жовтня 1942 по жовтень 1943 рр. генерал-лейтенант Адольф фон Бомгард, а потім, по кілька місяців протягом наступного року, полковник жандармерії Лорге і генерал поліції Бреннер.

В кожній з генеральних округ всією поліцією керував підлеглий Прюцману ССПФ (SS und Polizei Fuhrer, SSPF) із своїми двома заступниками. Нижче були начальники поліції районів та великих міст, здебільшого офіцери «шупо», та керівники осередків СД, без середньої ланки, яка внаслідок нечисленності поліцаїв була непотрібна. Центральний штаб СД, на відміну від інших установ РКУ, розміщувались не в Рівному, а в Києві.

Весь же цивільний окупаційний апарат РКУ, включно з поліцією, складав на вершині свого розвитку в січні 1943 року всього 25 тисяч функціонерів, чого було явно недостатньо для контролю над сімнадцятимільйонним населенням Райхскомісаріату. Так, наприклад, весь німецький окупаційний апарат такого важливого для гітлерівців міста, як Вінниця нараховував всього 149 чоловік, з яких 5 були працівниками адміністрації, решта представляли різні каральні органи. А саме: 19 працівників СД, 43 члени підрозділу «шупо», 18 фельджандармів та 64 представники цивільної жандармерії[107].

Таким чином, система поліційного управління в РКУ була спрощеною (порівняно з Рейхом) структурою, що складалась із німецьких поліційних підрозділів, зведених у СД та поліцію порядку, і повністю підпорядковану керівництву СС. Її вродженою вадою була нестача кадрів уже на першому етапі становлення окупаційної влади.

2.2. Система установ та військових частин місцевої поліції в РКУ (Schutzmannschaft der Ordnungspolizei)

Діяльність поліції, як і всіх інших нацистських інституцій, напряму залежала від настанов фюрера і расистських принципів РФСС, як свого безпосереднього керівника. Передусім це стосується наперед визначеної антислов’янської політики Райху, в рамках якої надання права вибору своєї долі «визволеним від більшовиків народам», і зокрема, створення ними власних збройних формувань, було неможливим. Проте, як вже зазначалось, ці теоретичні побудови йшли всупереч реальним потребам ЗС Німеччини, для яких необхідність співпраці з місцевим населенням була питанням виживання.

З цією проблемою зіткнулась і поліція. Як вже згадувалось, на території СРСР німецькі окупаційні інституції не заставали місцевих органів правопорядку, без яких існування будь-якої влади було нереальним. Цивільна адміністрація РКУ при перейнятті влади в Україні від військового командування заставала на місцях сітку органів ОУН-івської Народної міліції і українські збройні загони. Проте примиритись з існуванням націоналістичних формувань, які були носіями ворожої Райху ідеології, а не громадською службою порядку, поліція не могла. Тому німецькі органи правопорядку з самого початку були вимушені порушувати настанови Гітлера, і створювати місцеві воєнізовані