Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

78 Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.

79 У списку Б: тебгь.

80 У списку Б: ищет.

81 У списку Б: падает.

82 Сковорода має на думці засуджену Церквою як єретичну ідею Орігена (бл. 185-253/254) про всеосяжну віднову Божого творива (апокахаохаоїс, паѵтсоѵ) [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 102-103].

83 У списку Б між частинами речення стоїть сполучник я.

84 Міркування Сковороди про Бота-натуру могли бути інспіровані трактатом Ціцерона «Про природу богів» (II, XLV-XLVII), де він викладав відповідні ідеї стоїків. У християнській традиції окреслення natura щодо Бога вживав Авіустин: "Deus est natura scilicet non creata, sed creatrix" (De trinitate, 15, 1, 1). Починаючи з XIII ст., класичною стає опозиція: natura naturans / natura naturata [див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). -Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 434, 439]. Що означало слово натура для українських письменників часів Сковороди можна зрозуміти, скажімо, з коментаря, який подав до нього Феофан Прокопович у своєму курсі натурфілософії: "По-перше, під природою розуміють самого Бога. Наприклад, Сенека, провідник римських стоїків («Про обов'язки», кн. IV) легко присвоює [йому] назву природи, коли каже, що вона є нічим іншим, як Богом. Звідси філософи виводять відмінність природи, говорячи по-латинському, що однією є 'природа творча' (natura naturans), а другою - 'природа створена' (natura naturata). Під першою вони розуміють самого Бога, а під цією - створені речі. По-друге, під назвою 'природа' розуміється сутність будь-якої речі... По-третє, природою називається всезагальність речей... По-четверте, її визнають природною причиною... Нарешті, назвою 'природа' послуговуються для визначення народження живого" Щрокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Еірокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 147]. Ці міркування Прокоповича дослівно повторив учитель Сковороди Георгій Кониський [див.: Кониський Е. Філософія природи, або Фізика// Кониський Е. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 66].

85 У списку Б: богослов.

86 Сковорода вважав, що Бог не має властивого собі імені ("Deus innomius"), хоча, з другого боку, Божих імен є сила-силенна ("Deus multinomius"). Таким чином, богослів'я Сковороди поєднує в собі апофатичні й катафатичні риси [див.: ЭрнВ. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - Москва, 1912. - С. 272-274]. Слід відзначити, що старе українське богослів'я йшло як апофатичною дорогою (via negationis) (її блискуче окреслення подав свого часу Кирило Ставровецький: "непостиженієм постизаю непостижимаго Бога" [Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало богословіи. - Унів, 1692. - Арк. 6]), так і катафатичною (via eminentiae) (на цьому Грунті поставали твори на взір «О именах Бозских» Климентія Зиновїїва, де подано 16 Божих імен [див.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 34], присвяти Євангелії, виданої в Києво-Печерській лаврі 1707 р. [див.: Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 474], де подано десяток Божих імен, чи апокрифічних «Сімдесяти імен Богу» [див.: Памятники отреченной русской литера-туры. Собраны и изданы Николаем Тихонравовым. - Москва, 1863. - Т. II. - С. 339-344]). При тому наші богослови все-таки (бодай на рівні декларацій) надавали перевагу апофатиці. Як писав, наприклад, Симеон Полоцький: "Бог бо паче чрез отреченія познаваєм бьіваєт, неже чрез укрѣпленія, по согласію всѣх богословцов" [Полоцький С. Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія. - Москва, 1667. - Арк. 22; пор.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 129; Кониський Г. Філософія природи, або Фізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 35].

87 Єгова - yhwh, ім'я Бога, яке записується за допомогою чотирьох літер: йод, хе, вав, хе, а тому називається також Тетраграматон. Автентична вимова цього імені була втрачена, оскільки від початку біблійний текст був консонантним, а вимова передавалась усно. При читанні вслух Тетраграматон зазвичай заступали словом "Адонаї" (буквально "мій Господь"). Ця звичка віддзеркалена вже в Септуагінті, де ім'я yhwh передано грецьким кѵрюс; - пан. У масоретському тексті Біблії для того, щоб показати, що Тетраграматон слід читати як Jaddnay; приголосні yhwh огласовані значками, що відповідають цьому слову. Християнські вчені доби пізнього середньовіччя й Відродження сприйняли таке написання буквально, тому й виникло прочитання уоЬдіѵаь, яке перейшло з латини до багатьох європейських мов. Реконструкція звучання імені yhwh, що її дотримуються сучасні гебраїсти, - yahwe (Ягве). На користь такого прочитання свідчать і тексти ранніх грецьких отців Церкви. Етимологічно ім'я yhwh часто пов'язують із дієслівним коренем hwy / hyy "бути", як, наприклад, у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 3:14: "Я Той, що є". Інші гіпотези пов'язують це ім'я з дієсловами, які означають "падати", "дути" тощо [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 2. - P. 409-411].

88 Фразу не р^Х/И^кі взято з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 15.

89 Пор.: Книга пророка Ісаї 6: 8; 41: 4, 10; 43: 10, 25; 45: 8, 18, 19, 22; 46: 4, 9; 47: 8,10; 48: 12,17; 51:12; 52: 6; 61: 8. Фраза єс/иь сьш узята з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 3: 14.

90 Слова "или от Хлебанья" подано за списком В. У списках А і Б їх немає.

91 Схожий реєстр Божих імен подав свого часу Діонісій Ареопагітський (Про Божі імена, 596С). Пор.: "вони славословлять його також як Сонце, Зірку, Вогонь, Воду, Вітер, Росу, Хмару, Камінь, Скелю, тобто як Усе суще та як Нічого з усього сущого" [Дионисий Ареопагит. Божественные имена // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 20].

92 Частку ж подано за списком Б (у списку