Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів
Таким чином, у структурі судового провадження необхідно виділити: провадження у суді першої інстанції (підготовче судове провадження; судовий розгляд), судово-контрольне провадження (перегляд судових рішень в апеляційному порядку; перегляд судових рішень в касаційному порядку; перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами), провадження з виконання судових рішень.
Зазначимо, що оскарження й перевірка судових рішень здійснюється в інстанційному (по вертикалі) або позаінстанційному (по горизонталі) порядку. Перший спосіб пов'язаний з можливими порушеннями, допущеними судами, слідчими суддями під час кримінального провадження. З огляду на це перевірку судового рішення реалізує суд вищого рівня (наприклад, перегляд судового рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції). Інстанційний порядок перевірки судових рішень є домінуючим у вітчизняному кримінальному процесуальному законодавстві. Поза інстанційний порядок (його іноді називають «самоподопомогою» або «самоконтролем» [27]) перевірки судових рішень зумовлений наявністю обставин, які не вказують на наявність яких-небудь порушень з боку суду, а тому здійснюється судом, що ухвалив рішення. Він передує інстанційному судовому контролю. У кримінальному процесуальному законодавстві України контроль суду (слідчого судді) за власними рішеннями представлений у вигляді: 1) скасування ухвали про накладення грошового стягнення (ч. 3 ст. 147 КПК України); 2) скасування арешту майна (ч. 1 ст. 174 КПК України); 3) скасування ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки (ч. 3 ст. 289 КПК України); 4) провадження за нововиявленими або виключними обставинами (ст. 463, ч. 1 ст. 467 КПК України); 5) передачі кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної або Великої Палати Верховного Суду (ст. 434-1 КПК).
На інститут оскарження й перевірки судових рішень у кримінальному провадженні покладені такі завдання: 1) виявлення, виправлення та попередження порушень правових норм у діяльності судів та слідчих суддів; 2) забезпечення стабільності та непохитності судових рішень; 3) забезпечення єдності судової практики; 4) захист і поновлення прав, свобод та інтересів учасників судового провадження та інших заінтересованих осіб; 5) сприяння покращенню якості роботи судів та слідчих суддів, зміцнення законності і правопорядку, підвищення авторитету судової влади [3, c. 152].
До речі, В. І. Маринів наголошує на точності назви даного інституту кримінального процесуального права, яка включає відносно самостійні і, водночас, взаємопов'язані категорії: «оскарження судових рішень» та «перевірка судових рішень». Перевірка не може відбутися без її ініціювання, натомість оскарження саме по собі, без чітко визначеної мети, що реалізується за наслідками перевірки, позбавлене сенсу [15, c. 68]. Вважаємо, що категорія «перегляд судових рішень» вбирає в себе обидва вище наведені значення, перегляд ініціюється суб'єктом права на апеляційне оскарження судових рішень та передбачає як наслідок перевірку судових рішень.
Деякі дослідники проводять розмежування категорій «перегляд кримінальної справи» та «перегляд судового рішення». «Переглянути справу, — зазначають вони, — означає повторити в повному обсязі судовий розгляд,здійснений судом першої інстанції. Переглянути ж судове рішення — означає перевірити його законність, обґрунтованість та справедливість. Тобто перше поняття ширше за змістом, а друге — вужче» [19].
Слід погодитися з Н. Р. Бобечко, що оскаржене судове рішення є частиною матеріалів кримінального провадження. Порушення в діяльності суду нижчої інстанції вбачаються не лише із змісту такого рішення, але й з матеріалів кримінального провадження (іноді й з нових доказів). Тому перевірка судового рішення неможлива без розгляду матеріалів кримінального провадження, їх розгляд вищою судовою інстанцією є засобом перевірки оскарженого судового рішення [3, c. 152].
За своєю структурою інститут апеляційного перегляду є комплексним, оскільки включає менші за обсягом інститути (наприклад, заперечення на апеляційну скаргу, письмового апеляційного провадження, зміни судового рішення).
У науковій юридичній літературі аргументується, що змістом права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, є сукупність наступних правомочностей (можливостей):
а) можливість звернення до суду апеляційної інстанції зі скаргою на судові рішення суду першої інстанції, що не набрали законної сили, щодо їх перевірки на предмет законності та обґрунтованості;
б) право на отримання судового захисту за результатами розгляду скарги у судах апеляційної інстанції, забезпечене процесуальним обов'язком судів вищої інстанції, використати передбачені процесуальним законом можливості для встановлення та усунення суддівської помилки, допущеної судом першої інстанції, та забезпечення реального виконання судового акту [28, c. 8]. Таким чином, суб'єктом забезпечення реалізації цього права є суд апеляційної інстанції. Розглядаючи цей суд, необхідно відзначити, що «судова інстанція» визначається як процесуальне поняття, яке характеризує судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що має визначений обсяг повноважень при здійсненні правосуддя. Йому відповідає організаційне поняття «ланка судової системи», яке характеризує судові органи, рівні за обсягом повноважень і коло обов'язків, які вони виконують [14, c. 78].
Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону апеляційний суд виконує такі повноваження: 1) здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом; 2) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики відповідні місцеві суди, Верховний Суд; 3) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Із цих нормативних положень можна зробити висновок, що апеляційною інстанцією з розгляду кримінальних справ є апеляційний суд. Попри те, що закон допускає розгляд ним справ відповідної судової юрисдикції по першій інстанції, кримінальне процесуальне законодавство такої можливості не передбачає. Такий підхід слід визнати правильним, адже, як зауважують вчені, якщо ці суди вважаються апеляційними, то не варто намагатися перетворити їх за окремими повноваженнями на суди іншого рівня (місцеві суди), що суперечило б як Конституції, так і міжнародним стандартам побудови судової системи [17,
