Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

ніж місцеві (в окремі роки розрив показників їх роботи становив і 15 разів), а рівень навантаження на суддів цих судів у 3-5 разів менший, ніжна суддів місцевих судів. Це пояснюється іншим функціональним призначенням апеляційних судів, які як суди вищої інстанції перевіряють правильність застосування нижчим судом закону, а також повноту і об'єктивність установлення фактичних обставин справи, виправляючи помилки суддів нижчої інстанції та гарантуючи високу якість судочинства. Також треба звернути увагу на ту обставину, що у своїй більшості справи, які розглядаються апеляційними судами, є апріорі більш складними, ніж ті, що вирішуються судами першої інстанції, отже, їх вирішення потребує більше часу і зусиль суддів, що, в свою чергу, тягне за собою необхідність зменшення навантаження на апеляційні суди [7, c. 21].

Поза всякого сумніву, при визначенні навантаження на всі ланки судової системи України слід виходити із функціонального призначення кожної із судових інстанцій. Серед завдань апеляційного провадження науковці наводять такі: 1) забезпечити стабільність судового рішення; 2) забезпечити правильне розуміння та застосування кримінального, кримінального процесуального та іншого законодавства; 3) сприяти формуванню одноманітної судової практики з вирішення судових справ; 4) здійснювати захист прав та свобод людини та громадянина [25, c. 447]. Тому функціональне призначення суду апеляційної інстанції в кримінальному провадженні є іншим, ніж у суду першої інстанції, і більш широким за обсягом завдань, які покладаються на нього. Виключно «судові» або процесуальні повноваження з перегляду судових рішень не вичерпують всіх завдань, що покладаються законом наці суди. Тож цілком обґрунтованим виглядає зменшення власне процесуального навантаження на суддів цих судів на користь більш фахового і компетентного перегляду ними судових рішень у кримінальних провадженнях, що оскаржуються, а також виконання інших завдань, вказаних вище.

На думку В. Ф. Гаєвого, метою апеляційного оскарження є встановлення правосудності рішення суду першої інстанції, а в окремих випадках повторного розгляду кримінальної справи в повному обсязі чи частково, якщо з'ясування обставин судом першої інстанції проведено неповно чи однобічно [4, c. 4].

Н. Р. Бобечко зауважив, що саме можливість постановлення власного рішення (нового вироку) є однією з принципових відмінностей апеляційного провадження від касаційного [2, c. 331]. На нашу думку, дане твердження представляється дискусійним. Оскільки саме принципова відмінність апеляційного провадження від касаційного полягає в можливості безпосереднього дослідження доказів та перегляді судових рішень як із точки зору законності, так і обґрунтованості, а звідси випливає можливість прийняти рішення, яке погіршує положення обвинуваченого (лише у випадку подання апеляційної скарги прокурором, потерпілим або його представником).

КПК України 2012 р. у порівнянні із КПК 1960 р. можливість дослідження нових доказів значно обмежено. Так, ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що суд може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Також слід додати, що розкривати самостійність суду апеляційної інстанції тільки через постановлення вироку є неправильним. Самостійними будуть всі рішення, наприклад, якщо треба покращити становище обвинуваченого — вносяться відповідні зміни до вироку, самостійними буде і рішення про скасування вироку або ухвали та закриття провадження у справі.

Відмінність рішень касаційного суду тільки в тому, що вони приймаються після перевірки на законність (хоча фактично, досить часто, перевіряється обґрунтованість рішення).

Погіршити становище засудженого касаційний суд сам не вправі, він може на законних підставах скасувати вирок та направити справу в суд першої чи апеляційної інстанції, а також касаційний розгляд справи дуже залежить від розсуду суду. Наприклад, суд касаційної інстанції постановлює ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не має права відмовити у відкритті апеляційного провадження за такою підставою.

Відповідно до п. 15 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року [10] законодавець вперше визначив апеляцію як подання прокурора і скаргу учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку. Як бачимо, мова йде про процесуальний документ, внесений особою, яка має відповідне право, а це, в свою чергу, тягне за собою відкриття апеляційного провадження.

На відміну від свого попередника, Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року не надає визначення апеляції, а лише у п. 20 ч. 1 ст. 3 надає визначення поняття суду апеляційної інстанції: Апеляційний суд АРК, апеляційний суд області, міст Києва і Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення. Ні у главі 1, ні у главі 31 КПК не було розкрито поняття апеляційної скарги або апеляційного провадження. Такого роду прогалини є небажаними, оскільки вони породжують неоднакове застосування і тлумачення процесуального закону.

Зважаючи на наведене, вкрай важливим є чітке формулювання процесуальної норми для будь-якої галузі права в процесі правозастосування, що також підтверджується таким важливим принципом законодавчої техніки як визначеність та єдність термінології. Зміст цього принципу полягає у вимозі використання для формулювання процесуальної діяльності тільки визначених у законі термінів та обов'язкового визначення тих, які не визначені, але використовуються. Можна також додати, що дотримання даного принципу передбачає наскрізне використання термінології в різних галузях права, а також використання тільки тих термінів, зміст яких не припускає можливості неоднозначного тлумачення [18, c. 238].

Висновки

Приходимо до висновку, що в забезпеченні права особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності у кримінальному провадженні провідне значення мають саме суди апеляційної інстанції. Втілюючи одну із засад кримінального провадження, процедура апеляційного перегляду судових рішень є однією з найбільш важливих процесуальних гарантій недопущення та виправлення судових помилок, основною формою внутрішнього судового контролю, вагоме значення якої виявляється в наступному: забезпеченні реалізації учасниками кримінального провадження свого права на апеляційне оскарження рішення слідчого судді, суду відповідно до закону; забезпеченні перевірки законності, обґрунтованості та справедливості рішення суду першої інстанції, що не набрало законної сили; забезпеченні перевірки законності, обґрунтованості та справедливості ухвал слідчого судді; забезпеченні недопущення неправомірного обмеження права власності осіб під час досудового розслідування; запобіганні невиправданому затягуванню виконання судових рішень; попереджанні подання необґрунтованих скарг до вищої судової інстанції; сприянні формуванню єдності судової практики; забезпеченні правильного