Ми — це наш мозок - Дік Свааб

як Anorexia nervosa (виснаження) або надмірні спортивні навантаження, спричинює брак лептинів, через який пубертат відкладається або взагалі не відбувається. Проте мутація гена лептину не тільки відкладає статеву зрілість, але й викликає страшне ожиріння. Мозок фіксує брак лептину і робить висновок, що бракує жиру. Тоді він вирішує, що на даний момент вагітніти занадто ризиковано і пубертат запускати не можна. Крім того, він стимулює об’їдання, щоб поповнити жирові запаси, навіть якщо жиру є достатньо, а в жировій тканині бракує тільки гормона лептину. Ще одна речовина, що гальмує настання пубертату в дітей, це гормон мелатонін, який походить із епіфізу, шишкоподібної залози. У нормі виділення цього гормона зменшується в процесі статевого дозрівання. Ми вже знайомі з гальмівною дією мелатоніну, відколи 1898 року Отто Гойбнер (Otto Heubner) описав випадок з одним хлопчиком, в якого пубертат почався в чотири з половиною роки. Він мав мозкову пухлину, яка роздавила епіфіз. Ще більше «пощастило» дівчинці Ґреетьє. У неї пубертат почався у віці трьох з половиною років. Але в неї не виявили пухлини в мозку. Їй штучно знижували рівень гормонів, аж поки їй не виповнилося двана­дцять. Тоді пубертат почався знову, і зараз вона чудово почуває себе, навчаючись у гімназії. Є й протилежні випадки в пацієнтів, які мали надто високий рівень мелатоніну і вступили в період статевого дозрівання щойно після нормалізації рівня гормонів. Так само пубертат не відбувається при синдромі Каллмана. У нормі ембріональні мозкові клітини, відповідальні за збільшення кількості сексуальних гормонів, спочатку виникають там, де закладається ніс. Потім ці клітини мандрують вздовж нюхового нерва до гіпоталамуса. У пацієнтів із синдромом Каллмана цей процес порушено, так що мозкові клітини, які призводять до зростання рівня сексуальних гормонів, опиняються не на своєму місці. Тому ці пацієнти не вступають у пубертат, та ще й страждають на порушення нюху.

У той час, коли, на нашу думку, мозок ембріона та мозок підлітка не годяться ні на яку путню справу, у них відбуваються надзвичайно складні та делікатні зміни.

V.2 Поведінка в період статевого дозрівання

Нинішня молодь любить розкіш. Має погані манери,

зневажає авторитет, не поважає старших і базікає,

замість працювати… Молоді люди більше не встають,

коли до приміщення заходить старший. Вони

суперечать батькам, у товаристві вихваляються…

і тиранять своїх учителів.

Авторство приписують Сократу (близько 470—399 рр. до н. е.)

Молоді люди бачать проблему не в незрілості свого мозку, а в батьках. Насправді це одне й те саме, бо батьки заміщають їм передлобну кору (PFC, рис. 12). Поки PFC підлітка не дозріє, вони турбуються про планування, організацію, моральні рамки у своїх дітей та дотримання ними норм поведінки. Це функції, які дозріваюча PFC переймає поступово. Звичайно, ця проблема виникає, бо сьогоднішня молодь зрозуміла, що їхні батьки зовсім не мають влади добитися для себе ролі замісників PFC.

 

Рис. 12. Передлобна кора (PFC), вигляд збоку (вгорі) і вигляд збоку в розрізі (внизу).

PFC має центральне значення в керуванні іншими частинами мозку. Зокрема, вона відповідає за контроль наших імпульсів, виконання складних дій, планування та організацію. Процес дозрівання цієї мозкової структури завершується у віці трохи за двадцять років. За професором Єлле Йоллес (Jelle Jolles), у цьому криється також причина того, чому після реформи вищої школи в Нідерландах молоді люди часто не справляються із самостійним навчанням. Маючи незрілу PFC, їм важко організувати себе і приймати рішення. За допомогою функціональної візуалізації можна чітко побачити відмінності між мозком підлітка та дорослого. Дорослі розподіляють почергові завдання у різні частини мозку. Незріла PFC підлітка часами справляється з вирішенням завдання на дорослому рівні, але для цього їм доводиться докладати значно більших зусиль, бо деякі частини мозку зовсім не включаються. Тому PFC підлітка значно скоріше вичерпує свої можливості. Досить лише підліткові відволіктися, і він уже не може довести до кінця решту справи. Сексуальні гормони впливають також на регулювання ритму дня і ночі. Може, саме в цьому причина того, що підлітки вранці так важко вилазять із ліжка, а увечері їх туди не заженеш. То як нам бути: примушувати їх раніше вставати чи пристосувати школу до їхніх біоритмів? У пубертатному періоді багато п’ють: 52 відсотки 15-річних хлопців і 46 відсотків дівчат на вихідних випивають щонайменше п’ять склянок алкоголю на день. Діти цього віку регулярно опиняються в реанімації через алкогольну кому. Сьогодні вважають за норму набратися алкоголю перед походом на вечірку — так званий розігрів. Ректор престижної школи із провінції Гооіланд розповідав мені, що на шкільне свято діти нерідко приходять уже п’яними. Щоб можна було затримати їх, школа закупила алкогольні тестери. Та, на здивування ректора, деяким батькам це не сподобалося, бо після тесту довелося забирати своє п’яне чадо додому. Унаслідок зловживання алкоголем мозок зсихається, тож виникають тривалі ушкодження. У Європі щороку від алкогольного отруєння або спричинених алкоголем транспортних пригод помирають 55 000 молодих людей.

Через зростання рівня сексуальних гормонів під час статевого дозрівання не тільки пробуджується сексуальність, але й поведінка стає типово чоловічою, агресивною і ризикованою. Різко зростає небезпека розгальмованих, асоціальних, агресивних і навіть кримінальних дій. У Нідерландах провели опитування, яке показало, що третина молодих людей у віці від десяти до сімнадцяти років здійснює кримінальні вчинки. Мова йде про крадіжки, злами, акти вандалізму і насильницькі дії. Після сімнадцяти кількість злочинів знижується. Зрозуміло, що зниження злочинності пов’язане з паралельним розвитком PC, яка стримує імпульсивні дії та сприяє моральній поведінці. Батьків заспокоює перспектива, що пубертатна поведінка колись закінчиться. А от для деяких учителів стає нестерпною думка про те, що на місце кожного підростаючого підлітка, якого вони випускають у світ чемним і благопристойним, у школу прийде новий розбишака. Для них цей жах ніколи не закінчується.

V.3 Мозок закоханого

Любов — це скороминуча душевна хвороба,

яка лікується одруженням.

Амброуз Бірс (1842 — близько 1914)

Чотири мозкових процеси вмикаються в ході різних етапів нашої любові: 1) закоханості, 2) сексуального збудження, 3) прив’язаності, спрямованої на тривале партнерство і 4) материнської та батьківської поведінки (див. розділ ІІ.3, 4). І хоча в матері-природи не було саме такого «наміру», щодня ми спостерігаємо, як ці етапи існують один незалежно від іншого. Тому й обговорювати їх будемо окремо.

Той, хто пережив потужну блискавичну закоханість, нізащо не скаже, що вибір партнера був «вільним рішенням» або «доб­ре продуманою постановою». Кохання з першого погляду просто навалюється на людину, це — чиста біологія, пов’язана з ейфорією і всіма такими потужними тілесними реакціями, як серцебиття, виділення поту, безсоння, з емоційною залежністю, гостро зосередженою увагою, нав’язливими думками про партнера, власницьким бажанням захищати своє і відчуттям неймовірної енергії. Ще Платон (427—347 рр. до н. е.) так само думав про автономність цього процесу. Сексуальний імпульс він вважав третьою частиною душі, яка розміщується між пупком і діафрагмою, і характеризував його як «нерозумний», який не підкорюється жодній дисципліні.

Закоханість стає причиною утворення пар у людей зі всього світу. Можна було б припустити, що такі важливі рішення, як вибір партнера та створення сім’ї, мала б цілком усвідомлено приймати кора головного мозку. Але ні, коли ми сильно закохані та спрямовуємо всю свою енергію та увагу на одного партнера, тон задають розташовані глибоко в мозку структури, які