Ми — це наш мозок - Дік Свааб

керують несвідомими процесами. У недавно і сильно закоханих, які дивляться на фотографію коханої людини, томограма показує активність тільки в тих мозкових структурах, які знаходяться глибоко під корою. Особливо активною стає система винагороди, яка дає нам приємні відчуття і як хімічну речовину-посланця використовує допамін (рис. 13). Ця мозкова система спрямована на отримання винагороди, якою в цьому випадку є партнер. Система винагороди бере участь не тільки в закоханості, але й у всьому, що сприймається нами як приємне, навіть у поведінці залежності. Це пояснює, чому ми страждаємо від сильного «абстинентного синдрому», коли такі інтенсивні стосунки розпадаються. Залежно від приваб­ливості обличчя на фотографії та від інтенсивності романтичної пристрасті ця система активізується перш за все у правій частині мозку.

 

Рис. 13. Система винагороди, яка виробляє допамін, що походить із кліткових тілець у шлуночковій покришці (1), нервові волокна закінчуються також у шлуночковому стріатумі

(вентральний паллідум / Nucleus accumbens (2)), у Nucleus caudatus (3) і в передлобній корі (4).

Крім того, як ознака стресової ситуації у крові закоханих піднімається рівень гормона стресу, кортизолу. Стимуляція наднирників через реакцію стресу спричиняє у закоханих жінок зростання рівня тестостерону, а в чоловіків навпаки — його зниження.

Лише при більш тривалій закоханості активізується передлобна кора, передня частина мозку, в якій відбувається планування і зважування. А коли стосунки двох людей стабілізуються, активація осі стресу та зміни рівня гормонів припиняються. Звичайно, в цій хвилюючій фазі певну роль відігравала обробка мозковою корою чуттєвих подразників, адже ми бачили, чули і навіть відчували запах та дотик партнера. Але з цим не пов’язане свідоме рішення обрати саме цього партнера. Стара еволюційна система винагороди пояснює нам, хто є «єдиним справжнім», і таким чином прив’язує продовження роду до партнера, який принаймні на ту мить є «правильним». І лише коли сильна закоханість розвіялася, кора головного мозку знову бере командування на себе. Тому зовсім безглуздо дорікати синові чи доньці, які без тями закохалися «не в того», що вони повинні ввімкнути мозок. Вони його ввімкнули, але в цьому процесі ті частини мозкової кори, які б здійснили інший свідомий і зважений вибір — наприклад, передлобна кора, — на жаль, занадто пізно отримали можливість зробити свій хід.

V.4 Мозкові хвороби і сексуальність

Інтелектуал — це той,

хто знайшов щось цікавіше за секс.

Едґар Уоллес (1875—1932)

Ще в матці в нашому мозку закладаються гендерна ідентичність (почуття приналежності до чоловіків чи жінок) та сексуальна орієнтація (гетеро-, гомо- чи бісексуальність) (див. розділ IV). У період статевого дозрівання активуються колообіги, необхідні для нашої сексуальної поведінки і закладені ще на ранньому етапі розвитку. Транссексуальність є крайньою формою проблем з гендерною ідентичністю (див. розділ IV.6). Часто вже у віці п’яти років транссексуали переконані, що вони народилися не в тому тілі. Вони готові за зміну статі віддати все. У мозку транссексуалів-чоловіків ми виявили жіночі структури і навпаки. Це тільки підтверджує припущення про те, що на ранньому етапі розвитку в їхньому мозку відбулася атипова сексуальна диференціація. Перш ніж узятися за лікування транссексуала, треба виключити можливість того, що бажання зміни статі є частиною психозу, як це трапляється при шизофренії, біполярному розладі чи інших серйозних розладах особистості. Також, коли змінюється сексуальна орієнтація людини, слід виключити можливі мозкові захворювання. При пухлині мозку чи такому захворюванні, як пошкодження скроневої ділянки, яке викликає розгальмовану сексуальну поведінку, у дорослих зустрічається переміна від гетеросексуальності до гомосексуальності чи педофілії.

Оскільки для всього є свій час і своє місце, багато частин мозку невтомно зайняті контролем сексуальної поведінки. І їм це, як правило, вдається майже 23 години на добу. А в тих пацієнтів, у кого пошкоджені гальмівні реакції, можна спостерігати невгамовну сексуальну поведінку чи гіперсексуальність. Такі пошкодження можуть викликати не тільки гіперсексуальність, а навіть парафілію, види сексуальної поведінки, які сприймаються як відхилення від норми, як то сексуальне збудження від предметів, садомазохізм і педофілія. Існують форми епілепсії, які можна лікувати хірургічним видаленням частини скроневої ділянки. Часом після такого втручання починається гіперсексуальність, феномен, який називають синдромом Клювера-Б’юсі. Після такої операції один чоловік бажав сексу з жінкою по п’ять-шість разів на день, а в проміжках між цим займався мастурбацією.

У передній частині скроневої ділянки знаходиться мигдалеподібне тіло (мигдальне ядро, рис. 24). Серед іншого ця структура регулює агресивну і сексуальну поведінку. Тому в деяких випадках пацієнтам із невиліковною формою агресивної поведінки мигдалеподібне тіло відключали хірургічним шляхом, після чого іноді проявлявся синдром Клювера-Б’юсі. Отже, мигдалеподібне тіло також гальмує сексуальну поведінку. І навпаки, виявилося, що електрична стимуляція мигдалеподібного тіла може викликати приємні сексуальні відчуття. Компоненти сексуальної поведінки можна також збудити за допомогою стимуляції інших мозкових структур. Через активацію вживленого в септум (рис. 23) електрода деякі пацієнти викликали в себе оргазм, і в них навіть розвивалася потреба в мастурбації. У деяких пацієнтів у септум випадково потрапив кінчик пластикової трубки, вставленої для того, щоб відводити рідину з мозку в черевну порожнину (вентрикуло-перитонеальний шунт). Від цього в них різко зросла сексуальна активність, в той час як у іншому випадку після пошкодження септиму настала імпотенція. Таким чином відкривають дедалі нові структури мозку, які гальмують наші сексуальні імпульси і дозволяють нам принаймні зберігати видимість порядних громадян.

Оргазм можна побачити в мозку

Невже більше не залишилося нічого святого?

Секс починаються і закінчується в мозку. Нашу сексуальну поведінку постійно стримує багато мозкових систем. Але коли ми закохуємося, то викидаємо всі гальма за борт. Коли ми чуємо, бачимо, відчуваємо запах і дотик нашого партнера, активується багато мозкових структур. Наша сексуальна активність керується багатьма частками мозку. Через спинний мозок і вегетативну нервову систему наші статеві органи готуються до справжньої мети свого існування: запліднення яйцеклітини. Щоб ми повністю присвятили себе цій меті, мозок винагороджує нас оргазмом. Подразнення, викликані стимуляцією наших статевих органів, по спинному мозку біжать до головного мозку та потрапляють, як і всі інші еротичні відчуття, спершу в центр нашого мозку, в таламус (рис. 2) та гіпоталамус (рис. 5). Оргазм, який викликають ці подразники, винагороджується виділенням допаміну в Nucleus accum­bens (рис. 13) і «гормона любові» окситоцину в гіпоталамусі (рис. 5). Ці гормони посилюють соціальну взаємодію партнерів, крім того, стимулюють виділення в мозку опіатоподібних речовин. Нам настільки приємне виділення мозком цих речовин, що сьогодні землю населяє вже шість мільярдів людей. Люди відрізняються одне від одного всім, також і тим, наскільки сильно їх цікавить секс. Поліморфізми, невеличкі відмінності в генній ДНК білка, який приймає послання допаміну (допамінового рецептора D4), корелюють з індивідуальною потребою в сексі, збудженні й сексуальній поведінці. Надто активна допамінова система теж викликає проблеми. У пацієнтів із хворобою Паркінсона бракує допаміну і їх лікують L-допою, речовиною, яка в мозку перетворюється на допамін. Трапляється, що «каші передають масла», і терапія L-допою має побічну дію, викликаючи в пацієнтів-паркінсоністів гіперсексуальність. Один із способів лікування хвороби Паркінсона полягає в тому, що для лікування тремору в мозок у Nucleus subthalamicus (рис. 20) імплантують глибинні електроди. Але при цьому може проявлятися та сама побічна дія. У деяких пацієнтів унаслідок стимуляції розвивається гіперсексуальність, яка часом переходить у манію.

Активацію системи винагороди в мозку сексом можна побачити на мозковому сканері. У місті Гронінген професор Ґерт