💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Ми — це наш мозок - Дік Свааб

Ми — це наш мозок - Дік Свааб

Читаємо онлайн Ми — це наш мозок - Дік Свааб
зниженням сексуальності. Хірургічне видалення полюса скроневої ділянки може нормалізувати сексуальні функції, але також може спричинити і гіперсексуальність та синдром Клювера-Б’юсі. Такі взаємно протилежні ефекти роблять необхідним ретельне вивчення точного місця критичної ділянки, меж оперативного ураження і компонентів сексуальної поведінки, які можуть зазнати змін.

Якщо уявити собі таку інтенсивну взаємодію між структурами мозку, сексуальністю та хворобами, то принаймні дивує, що в картці пацієнта не приділяють жодної уваги запитанням про сексуальну поведінку пацієнта. Здебільшого там тільки роблять примітку: «Б. о.» («Без особливостей») — і найімовірніше це означає, що про такі речі просто не питали. Чесніше було б написати «Опитування не проводилось». Ми просто запрограмовані вважати все, що стосується сексу, суто особистою справою людини. І ця сором’язливість не покидає нас навіть тоді, коли ми одягаємо білі халати.

VI. Гіпоталамус: виживання, гормони й емоції

Тут, у цьому добре захованому місці завбільшки

з ніготь великого пальця, знаходиться джерело

нашого примітивного існування —

вегетативного, емоційного, репродуктивного, —

довкола якого людина більш чи менш успішно

створила цілу кору стримувачів.

Гарві Кушинґ

VI.1 Виділення гормонів гіпоталамусом і струмені сечі

«У мене дійсно почався сімейний нейрогіпофізарний нецукровий діабет. Тест на сухоїдження був жахливим. За вісім годин я втратив чотири кілограми й постійно бігав по-маленькому».

«…У мого сина також цього тижня виявили нецукровий діабет. Зараз він користується спреєм для носа Мінрін, і це здорово допомагає».

Раніше, коли пацієнт мав надмірне сечовипускання, лікар брав його сечу, опускав у неї палець і куштував на смак. Якщо смак був солодким, то пацієнт страждав на цукрову хворобу (Diabetes mellitus). Якщо смак не солодкий, то говорили про Diabetes insipidus (нецукровий діабет), значить проблема в нирках або мозку. Щодня величезна кількість крові прокачується через нирки і там очищається. У процесі очищення нирка витягає з відфільтрованої рідини близько 15 літрів води. Вона реагує на мозковий гормон, який запобігає виділенню води, за що його назвали «антидіуретичним гормоном» (ADH). Він же відомий під назвою «вазопресин», оскільки підвищує кров’яний тиск. Мова йде про маленький білок, що виробляється в клітинах мозку. Ці клітини розташовані в гіпоталамусі й переміщають гормон у задню частину гіпофіза, де він передається в кровообіг.

Думку, що мозкові клітини можуть виробляти гормони, вперше висловили Ернст і Берта Шаррер (Scharrer) у 40-х роках минулого століття. Під мікроскопом вони відкрили зернятка (гранули) у великих мозкових клітинах гіпоталамуса. Вони припустили, що це — упаковані гормони, які подаються в кровообіг. Ця революційна концепція викликала дуже емоційну реакцію їхніх колег. Будучи вже в літньому віці, Берта все ще схвильовано писала мені, що це припущення відкидали «зі злістю і люттю». Критики вважали, що ці зернятка виникли через хворобливий перебіг, посмертні зміни або в процесі забарвлення. Та оскільки Шаррери показали, що в тваринному світі — від хробака до людини — схожі нервові клітини постачають у кров такі самі зернята, вони змогли довести свою правоту. Вони відкрили не артефакт, тобто не оманливий результат дослідження, що випливає із помилково організованого експерименту, а тип нервових клітин, які мають універсальне поширення і за допомогою гормонів керують численними тілесними процесами. Так із спостережень Шаррерів виник новий напрямок — нейро­ендокринологія.

 

Рис. 15. Гіпоталамус людини. Інформація з пам’яті передається з гіпокампуса через склепіння (1) у соскоподібні тіла (2), де вона перемикається на шляху до таламуса (3). Супрахіазматичне ядро (4) є біологічним годинником. Преоптична ділянка потрібна для регулювання температури та сексуальної активності (5). Туберомамілярне ядро (6), єдине джерело гістаміну з нейронів, потрібне нам для зосередження уваги. Ділянки, які регулюють апетит та обмін речовин, — це інфундибулярне ядро (= Nucleus arcuatus (7)) і паравентрикулярне ядро (8). Паравентрикулярне ядро і супраоптичне ядро (9) посилають нервові волокна в задню гіпофізарну долю (= нейрогіпофіз (10)), де виділяються окситоцин і вазопресин. Інфундибулярне ядро (7 ) посилає нервові волокна до капілярів системи ворітної вени (12), де виділяються нейропептиди, що регулюють передню гіпофізарну частку (= аденогіпофіз (11)).

Гіпотеза Ернста і Берти Шаррер про те, що гормонопродукуючі нервові клітини пов’язані з балансом води в організмі, була пророчою. Функції ADH стають очевидними, як тільки в ДНК цього гормона трапляється спадкова помилка. Тоді пацієнт щодня випускає по 15 літрів сечі. В Амстердамі нам відомо п’ять поколінь однієї сім’ї з таким рідкісним порушенням. Уперше я зустрівся з ними під час моєї лікарської практики 1968 року в університетській клініці Бінненґастгуіс у відділі професора Борста. Здавалося, все їх життя складається з нескінченного сечовипускання і пов’язаної з цим необхідності постійно пити рідину. Одна з пацієнток розповіла мені, що її мати, яка також страждала на нецукровий діабет, раніше не бажала терпіти часте сечовипускання і пиття своїх дітей, які спали з нею в одній кімнаті. Вона суворо заборонила дітям уночі вставати пити. Сама ж вона тримала під ліжком чайник з водою, щоб задовольняти спрагу. Але діти не витримували без води. Як тільки вона засинала, вони заповзали під ліжко і смоктали воду з чайника через носик. Якщо мати від шуму прокидалася, то давала їм ляпаса. Іншій пацієнтці, яку дитиною відправили в санаторій, медсестри теж забороняли пити додатково воду, коли їм набридло її часте пиття і ходіння в туалет. Щоб добути достатньо рідини, вона почала пити ночами воду з квіткових ваз у відділенні. Нещодавно її невістка розповіла мені, що вона робила, аби вода не була такою гидкою на смак. Як тільки у вазу наливали воду, вона одразу ж випивала все і казала медсестрі, що квіти засихають; тоді та знову доливала свіжої води. Якось дівчина настільки зневоднилася, що лікарі стали побоюватися, аби вона не померла. На щастя, вчасно наспіли батьки і знову поставили її на ноги великою пляшкою води. Коли вони з сестрою каталися на велосипеді, то брали з собою декілька пляшок води. На автозаправці по дорозі кожна з сестер випивала цілу пляшку і, на подив заправника, знову набирала повну посудину, щоб їхати далі. 1992 року в співпраці з дослідницького групою із Гамбурга ми виявили в цієї амстердамської сім’ї нецукрових діабетиків малесеньку помилку в ДНК. У щоденних 15 літрах винен був маленький елемент ДНК у хромосомі 20. Сьогодні в таблетованій формі чи в назальному спреї пацієнти можуть приймати ADH тривалої дії, який скорочує до майже нормального об’єму кількість рідини, що виділяється і має бути випита. А деякі пацієнти взагалі не приймають жодних ліків, бо для них це не стільки хвороба, скільки радше сімейна особливість.

VI.2 Виживання без гіпоталамуса

Гіпоталамус є необхідним для виживання виду, оскільки він регулює розмноження, а також для виживання індивіда, бо керує багатьма тілесними процесами.

Без гіпоталамуса ми змогли б жити тільки за умови постійної допомоги інших.

Він прийшов до мене в супроводі надзвичайно турботливої матусі. Після операції вона ні на секунду не спускала з нього очей. А мені дедалі більше ставало ясно, що так і треба, бо вона функціонувала як його зовнішній гіпоталамус. За кілька років до того один видатний нейрохірург прооперував йому пухлину мозку, краніофарінгеому. Операція була необхідною, інакше він би незабаром осліпнув. На щастя, тепер він бачив добре. До операції він був чудовим учнем старшого класу гімназії, а також прекрасним

Відгуки про книгу Ми — це наш мозок - Дік Свааб (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: