Ми — це наш мозок - Дік Свааб

дитини в матці чи вживанні мамою під час вагітності медикаментів, які гальмують розщеплення статевих гормонів. Диференціація наших статевих органів відбувається в першій половині вагітності, а сексуальна диференціація мозку — в другій половині. Оскільки обидва ці процеси відбуваються у різні періоди, виникла теорія, що при транссексуальності ці процеси зазнають різних впливів. Якби це було так, то слід було б очікувати присутності жіночих структур у чоловічому мозку транссексуалів Ч→Ж, а в Ж→Ч мало б бути навпаки. Насправді 1995 року ми виявили таке спотворення статевої диференціації у маленькій структурі донорського мозку і опублікували цей випадок у журналі «Nature». Це стосувалося Bed Nucleus у Stria terminalis (BST), маленької мозкової структури, яка різним чином бере участь у нашій сексуальній поведінці (рис. 10, 11). Центральна частина цього ядра, BSTс, у чоловіків вдвічі більша і містить удвічі більше нейронів, ніж у жінок. Ми відкрили, що в транссексуалів Ч→Ж жіночий BSTс. Єдиний мозок транссексуала Ж→Ч, який нам вдалося дослідити (цей матеріал трапляється ще рідше, ніж мозок Ч→Ж), дійсно мав чоловічий BST. Тож можна було виключити, що спотворення статевої диференціації мозку в транссексуалів спричинене зміною рівня гормонів у дорослому віці. Переміна мала статися ще на етапі розвитку мозку.

Коли вдається опублікувати щось справді цікаве, найкраще, на що спроможуться твої колеги, це сказати: «Ну, спочатку це має підтвердити група незалежних експертів». Але інколи це триває цілу вічність, наприклад, мені це коштувало двадцяти років, поки знайшовся піддослідний мозок. Саме тому я так втішився, коли минулого року група Іванки Савіч зі Стокгольма опублікувала дослідження функціональних томографічних знімків мозку живих транссексуалів Ч→Ж. Її піддослідні ще не пройшли через операцію і не приймали гормонів.

Як подразник вона використовувала чоловічі та жіночі феромони, запашні речовини, які людина сприймає підсвідомо. У чоловіків та жінок із контрольної групи ці феромони викликали різні взірці стимуляції у гіпоталамусі та інших частинах мозку. Взірець стимуляції у транссексуалів Ч→Ж знаходився між взірцем чоловіків та взірцем жінок. Рамачандран (Ramachandran) висунув минулого року цікаву гіпотезу транс­сексуальності, підкріплену результатами своїх попередніх досліджень. На його думку, у транссексуалів Ч→Ж у корі мозку відсутня репрезентація пеніса, а в транссексуалів Ж→Ч у процесі розвитку в корі мозку не заклався ареал грудей. Тому транссексуали на сприймають органи як «власні» і хочуть позбутися їх. Отже, все вказує на те, що сексуальна диференціація мозку на ранньому етапі мала нетиповий перебіг і пацієнти не є просто «психотиками», як ще недавно насмілився заявити один лімбурзький психіатр. З іншого боку, перш ніж брати в роботу такого пацієнта, слід гарантовано виключити, що бажання зміни статі не викликане психозом, як це буває в окремих випадках при шизофренії, біполярних депресіях і тяжких розладах особистості.

 

Рис. 10. На кінчику латерального шлуночка (1) розташований Bed Nucleusу Stria terminalis (BST), маленька частина мозку, важлива в сексуальній поведінці.

 

Рис. 11. Центральна частина Bed Nucleus у Stria terminalis (BSTc)

(розташування показане на рис. 10) у чоловіків (A, C) вдвічі більша і містить вдвічі більше нейронів, ніж у жінок (B). У транссексуала Ч→ Ж ми виявили жіночий BSTc (D).

Єдиний мозок транссексуала Ж→ Ч, який нам довелося досліджувати, справді мав чоловічий BSTc. Це спотворення статевої диференціації у транссексуалів збігається з їх гендерною ідентичністю (відчуттям, що вони є чоловіком чи жінкою), але не збігається із хромосомною статтю та статтю, вказаною у свідоцтві про народження. LV — латеральний шлуночок. BSTm — медіальна частина BST.

IV.7 Педофілія

«Уклінно прошу Вашу честь дати

дозвіл на мою кастрацію».

Як виявляється, сексуальні домагання до дітей набули в католицькій церкві приголомшливих масштабів. Спочатку громадськість дізналася про випадки в США, потім в Ірландії, де лише в Дублінському єпископстві в період між 1976 та 2004 роками їх зазнали декілька сотень дітей, потім у Німеччині, і, зрештою, з’явилися сотні повідомлень із Нідерландів. Викриття зі всього світу показали, що через табу, накладене на тему педофілії, ми навіть уявлення не мали про те, як часто вона трапляється в церкві, а вже тим більше поза церквою.

Причини педофілії бувають різні. Коли доросла людина раптом відчуває в себе педофільні нахили, то це може бути спричинене пухлиною мозку в частині передлобної кори, скроневої кори або гіпоталамуса. Описані випадки зміни сексуальної орієнтації на педофільну після операції на мозку в тих, кому через епілепсію видаляли передню частину скроневої ділянки. Така операція може призвести до сексуальної розгальмованості, яку називають синдромом Клювера-Б’юсі (див. розділ V.4). У США один чоловік після такої операції почав завантажувати з мережі дитяче порно і незабаром загримів за це в тюрму на 19 місяців! Педофілію можуть викликати інфекції мозку, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, різні форми деменції, а також травми мозку.

Проте неврологічні причини педофілії зустрічаються рідко. Здебільшого йдеться про людей, які завжди відчували сексуальний потяг до дітей. Причину такого потягу слід шукати найскоріше у певному розвитку мозку ще в матці або одразу після народження. Наша гендерна ідентичність та сексуальна орієнтація (гомо-, гетеро-, бісексуальність) визначаються генетичними схильностями та взаємодією між статевими гормонами дитини та мозку, що розвивається до її появи на світ (див. розділ IV. 3). Очевидно, педофілію можна також пояснити генетичними та іншими факторами на етапі раннього розвитку, які призвели до нетипового перебігу розвитку мозку і ще на ранньому етапі спричинили структурні зміни в ньому. У родичів першого ступеня виявили високий відсоток (18 %) відхилень у сексуальній поведінці, таких як педофілія, що вказує на наявність генетичного фактора. Крім того, в дитинстві педофіли самі часто були жертвами сексуальних домагань з боку дорослих.

Коли 2009 року його брата запідозрили в сексуальних домаганнях до власної доньки, лідер північно-ірландської партії Шинн-Фейн Ґеррі Адамс видав страшну сімейну таємницю: його батько ґвалтував своїх дітей. Залишається тільки дослідити, що саме є причиною педофілії: той факт, що доросла людина сама в дитинстві зазнала сексуальних домагань, чи успадкована в таких сім’ях генетика. Професор Ґайдусек (Gajdusek) представляє думку, що пережите в дитинстві сексуальне насильство згодом може призвести до розвитку педофілії. Дитиною він сам зазнав такого від дядька. Одного разу в США мені випала «честь» головувати в президії під час одного з виступів гіпоманіакального Ґайдусека. На радість своїм колегам, мені геть не вдавалося зупинити його. Потік слів був просто невгамовним. У селах центральної частини Нової Гвінеї Ґайдусек шукав причини масової смерті молодих жінок та дітей з ознаками деменції, які страждали від хвороби Куру. Тоді Нова Гвінея ще була нідерландською колонією. Ґайдусек знаходив дорогу за допомогою карт нідерландського генерального штабу, які він викрав в ендокринологічному відділенні професора Керідо в Лейдені. Він довідався, що причинами смерті жінок та дітей став канібалізм. Довгий час вони вживали в їжу мозок переможених ворогів. Причиною захворювання Ґайдусек назвав «повільний вірус». Згодом виявилося, що справа була, як і при коров’ячому сказі, в патогенних білках, так званих пріонах. 1996 року Ґайдусек отримав Нобелівську премію з медицини. Проте з Нової Гвінеї та інших країн, де йому довелося працювати, він привіз не тільки зразки мозкових тканин для подальших досліджень, але й 56 дітей, здебільшого хлопчиків. Це нам завжди здавалося дивним. Він приймав їх у себе, турбувався про їхню