Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
Як зазначалося вище, склад і територія Корсунського полку не були сталими. Зазнавали змін і кордони між полками та сотнями, і кількість реєстровців (за умовами Білоцерківського договору 1651 р. їхня кількість була зменшена вдвічі). Впливали на склад і територію полку й сотень воєнні дії, що тут відбувалися у 1653—1654 рр. та й пізніше. Так, до Зборівського договору 1649 р. існував Лисянський полк, який після укладення договору увійшов до складу Корсунського полку вже як Лисянська сотня. Однак на початку 1657 р. ця сотня знову ненадовго стала окремим Лисянським полком. Він був одним із тих козацьких полків, які швидко виникали в порубіжних регіонах і зникали внаслідок контрнаступів Речі Посполитої і невигідних для України змін кордону й чисельності реєстровців. Свідчення про нього в документах фрагментарні й уривчасті, тому визначити межі Лисянського полку можна лише умовно.
З червня 1648 р. Хмельницький і кримський хан Іслам-Ґірей III, котрий якраз прибув зі своїми військами до повстанців, пройшовши через Корсунь, провели спільний військовий парад у Білій Церкві. Потім хан повернув додому, пограбувавши ряд українських міст, залишивши при Хмельницькому тільки орду на чолі з Тугай-беєм, побратимом гетьмана. Богдан Хмельницький досить довго стояв у Білій Церкві, за що його потім нерідко критикували історики. Однак із цими докорами важко погодитися. Адже гетьман мусив ретельно підготуватися до походу на захід, сформувати нову потужну армію, дати лад в управлінні й скоординувати численні повстання, що вибухали тоді нерідко після вмілої агітації козаків Хмельницького. Треба було водночас і формувати нові органи влади, як центральні, так і місцеві, розбудовувати відроджену Українську державу. Гетьман розгорнув також активну дипломатичну діяльність. Так, у своєму листі від 18 червня 1648 р., писаному вже з Черкас, він звернувся до московського царя Олексія І, повідомляючи його про Корсунську перемогу і висловлюючи пропозицію укласти збройний союз проти Речі Посполитої, щоб разом бити ворога[107].
Була б хибною думка, що гетьман марнував час, не розвиваючи успіх, не виступаючи проти деморалізованої польської шляхти. Створюючи в уяві керівників Речі Посполитої свій імідж миротворця, він розумів, що не можна стримувати повстання, яке стало всенародним, не можна втрачати ініціативу. Тому він спорядив у похід п'ять найкращих полків під загальним керівництвом черкаського полковника Максима Кривоноса, який був фактично наказним гетьманом. Три полки (Черкаський, Канівський і Корсунський) рухалися на захід у напрямку Дубно. Ще два полки (Уманський і Вінницький) діяли південніше. До цих п'яти полків масово приєднувалися на шляху українські селяни та міщани, дрібна шляхта. Тоді, як відомо, вся Україна покозачилася, полки виникали навіть там, де раніше ніколи не було козацьких земель.
Корсунським полком тоді командував Іван Шангірей. У ході літнього походу 1648 р. він із полком мав слідувати за Кривоносом до Прилуки, і там, у Прилуці, українці повинні були чекати на підхід головних сил української армії на чолі з самим гетьманом та послів із Варшави[108]. Корсунський полк брав участь у всіх діях авангарду української армії, очолюваного Максимом Кривоносом, очищаючи Правобережну Україну від польських військ, пройшовши зі славою шлях від Білої Церкви до Старокостянтинова. Під ним зав'язалися тяжкі бої, бо кожна з воюючих сторін прагнула контролювати переправу через р. Стир біля с. Россоловці. Один із керівників коронного війська князь Домінік Острозький-Заславський писав у листі від 29 липня, що до його рук потрапило тоді кілька полонених козаків, серед яких був і Мартин, сурмач Корсунського полку[109]. Приблизно тоді ж під час кривавих боїв у ворожий полон потрапили ще троє козаків з авангарду Кривоноса. Першим із них був Григорій з Вільшаної, другим — Іван Бубенок, а третім — корсунський полковник (очевидно, наказний) Олексій Тучко. Вже один цей факт свідчить про участь Корсунського полку в найважливіших битвах літа 1648 р., коли вирішувалась доля Правобережної України. За припущенням І. С. Стороженка, у полку на той час було 3—4 тисячі козаків[110]. Однак документальних підтверджень цього немає. Полковник Тучко показав, що Хмельницький уже зустрічався з московськими послами, котрі докоряли йому за союз із татарами і пропонували (додамо, що ця пропозиція була зовсім не щирою) збройну допомогу Москви. Хмельницький же мав посприяти Москві у тому, щоб посадити Олексія І на трон Речі Посполитої[111]. Тут ідеться, очевидно, про зустріч Хмельницького зі стародубцем Григорієм «Климовим» (Клименком, Климовичем), який віз листа сівського воєводи 3. Леонтьєва до А. Киселя. Його затримали козаки під Лоєвом і привели до гетьмана, що стояв тоді в Мошнах. Скориставшись нагодою, Хмельницький передав через цього гінця два свої листи, писані 18 червня 1648 р. до царя Олексія І та до сівського воєводи. Гетьман, зокрема, повідомляв царя про перемоги на Жовтих Водах та під Корсунем і пропонував разом бити ворога[112].
На цікаву інформацію натрапляємо в листі польського шляхтича Жвана до батька від 24 серпня. Наступ на ворога вело вже 16 полків загальною чисельністю у 180 тисяч козаків. Тільки двоє з цих полків впросили гетьмана дати їм перепочинок, бо «масу хуторів і домів у містах, як-от у Корсуні і
