Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
Вважаємо за доцільне дещо докладніше зупинитися на окремих історичних постатях, які згадуються у Реєстрі 1649 р. Так, корсунським полковником був Лук'ян Мозиря. До цього він виконував різні дипломатичні доручення. 12 червня 1648 р. Богдан Хмельницький відрядив до Варшави посольство на чолі з чигиринським полковником Федором Вешняком (Якубовичем). Крім нього, до складу цієї дипломатичної місії входили Лук'ян Мозиря, Григорій Бут, якого інколи помилково називають Болдартом, а також писар Іван Петрушенко. Українські посли повезли до Варшави на сейм насамперед «Реєстр кривд», заподіяних козакам, та вимоги ліквідувати «Ординацію» 1638 р., а також листи до короля та уряду Речі Посполитої. Наприкінці червня — у липні 1648 р. посли виступили на сеймі і виклали вимоги повстанців, не забувши представити вже покійного короля Владислава IV як прихильника козаків, що хотів знести «Ординацію» і посилити козацтво перед війною проти Османської імперії. Послів довго тримали у Варшаві, а потім відпустили з доволі щедрими і, на жаль, нещирими обіцянками. Але посли досить тепло попрощались з формальним тодішнім головою Речі Посполитої — примасом (найголовнішим єпископом у Речі Посполитій), гнезненським архієпископом Мацеєм Лубенським.
Польська сторона вважала, що вона виграла час, затримуючи посольство, але більше підстав так вважати мали українські посли, бо повстання в Україні безупинно розгорялось, а чутки про нібито зумисну затримку послів і навіть їхнє вбивство тільки посилювали невдоволення. Згідно з цими чутками, послів було посаджено у Варшаві на палі. А вони тим часом простували назад, але щоб не потрапити до рук свавільних польських загонів, обрали довший шлях через Полісся. Варто зазначити, що справді серед «яструбів» Речі Посполитої ширилась інформація про арешт і навіть страту дипломатів Богдана Хмельницького.
Після Пилявецької битви українські посли прибули до ставки Хмельницького, і Мозиря, мабуть, супроводжував гетьмана в його переможному поході. Не виключено, що у складі Корсунського полку він громив певний час ворога на Поділлі. Після Шангірея корсунським полковником у серпні 1648 р. став С. Морозенко. Останнього не пізніше травня 1649 р. замінив Л. Мозиря, а Морозенко був уже тільки наказним полковником корсунським. Коли московський посол Григорій Унковський прибув до Чигирина 7 травня 1649 р., то його зустрічали Б. Хмельницький, І. Виговський, Я. Соколовський, полковники Ф. Вешняк, П. Шумейко та полковник корсунський Мазуренко[121], тобто Мозиря. Пізніше Мозиря разом зі своїм полком брав участь в облозі Збаража, і про це говорить анонімне джерело польського походження [122]. Вірогідно, що він разом із корсунцями брав участь і в переможній Зборівській битві. Під його керівництвом були такі визначні особи, як І. Креховецький, І. Золотаренко, М. Нестеренко та ін. Отже, заслуги Л. Мозирі перед повстанцями мали бути дуже значними, оскільки йому довірили керівництво одним із найкращих полків Гетьманщини.
Коли в розпал Берестецької битви кримський хан Іслам-Ґірей III не тільки втік з поля бою зі своєю ордою, а й захопив із собою Хмельницького, котрий пробував вмовити хана повернутися, разом із гетьманом було захоплено 18 козаків, які супроводжували його, серед них були і генеральний писар Іван Виговський та Лук'ян Мозиря. Коли про ці події пізніше розповідав у Москві український посол Семен Савич, то писці, що нотували все сказане, помилилися і назвали Лук'яна Мозирю «Йваном Лукьяновым». Однак полковника з таким прізвищем («Лукьянов») не згадує жодне інше джерело, а вказівка Савича, що цей «Лукьянов» був із ним разом у посольстві, засвідчує, що йдеться саме про Мозирю. Коли врешті Хмельницький умовив хана зупинити орду й повернутися на поле битви, то зразу ж написав універсал до козаків, які перебували в облозі, і доручив відвезти його саме Мозирі. Універсал закликав козаків готуватися до битви на 4 липня, коли гетьман і хан повернуться під Берестечко. Мозиря доставив цей універсал за призначенням, однак хан все ж відмовився повернутися і не тільки зірвав цим плани Хмельницького, а й арештував його самого. Мозиря, тоді вже білоцерківський полковник, вирвався зі своїм полком з блокади, як і інші добірні козацькі полки [123]. Потім він був одним із активних організаторів оборони Гетьманщини під час наступу каральних військ на Київ та Білу Церкву. Тут варто зазначити, що у Берестецькій битві Корсунський полк майже не зазнав утрат.
Зазначимо, що після поразки під Берестечком Корсунь став одним із центрів, де знову збиралися повстанські «купи», і сам Хмельницький певний час перебував тут. Оскільки вже 7 серпня московський посол Григорій Богданов повідомив, що на момент його від'їзду від Б. Хмельницького при гетьманові було «ратних людей Корсунського полку з 4000, а інших багато людей розпущено по домівках»[124].
У розпал боїв під Білою Церквою гетьман відрядив посольство по допомогу до Москви, наголошуючи на необхідності спільних дій у боротьбі за православну віру. Це було, очевидно, 18 серпня 1651 р. Посольство мало надзвичайно важливе значення у такий тяжкий для України час. Тому його мав очолити сам Виговський, але врешті цю місію було доручено канівському полковникові С. Савичу, про якого йшлося вище. Разом із ним до складу посольства входили Л. Мозиря, І. Золотаренко («Ничипорович») та
