Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

Регіональна історія, або ж історія регіонів, належить до числа малодосліджених галузей історії України, але нині вона переживає своєрідний бум. Це закономірно, адже, знаючи історію своєї «малої батьківщини», ми можемо скласти повніше й об'єктивніше уявлення про минуле України, насамперед її політичний, соціально-економічний, церковно-культурний розвиток.

Одним із регіонів, що заслуговує на увагу дослідників, є Корсунщина, оскільки вона лежить на тих землях, звідки пішла велика держава Русь-Україна. Тут, як і в інших українських містах Наддніпрянщини ранньомодернової доби, почали селитися козаки, котрі поступово стали відігравати значну роль у житті міст і сіл краю. Отже Корсунщину теж можна вважати колискою українського козацтва, що пізніше могутньою хвилею розлилося по всій Україні й заснувало Українську козацьку державу.

Від часу першого видання цієї книжки у 1997 році було відшукано чимало нових джерел, які дають змогу висвітлити незнані сторінки в історії краю або їх переосмислити чи уточнити. Тому й постала потреба у другому виданні книжки.

Автори висловлюють щиру подяку всім, хто порадами, критичними зауваженнями та дружньою підтримкою сприяв появі цієї книжки. Особлива вдячність — директорові Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника П. Я. Степенькіній та вчителеві-методисту Корсунь-Шевченківської середньої школи № 1 Т. Л. Бондаренко.

 мальовничій місцевості над Россю, там, де річка проривається крізь гранітні скелі і мчить далі, до Дніпра, розташоване стародавнє місто Корсунь. Чорноземи, на яких воно стоїть, є одними з найкращих в Україні, а отже, й у світі. Розкішна земля, багатюща флора і фауна краю здавна приваблювали людей.

Археологи виявили на Корсунщині сліди неандертальців, що належать до середнього палеоліту (епоха мустьє), тобто 150-35 тис. років тому. У пізньопалеолітичну епоху (35—11 тис. років тому) тут, як і по всій Україні, з'явилися кроманьйонці — люди сучасного типу. Їхні поселення були порівняно невеликі й складалися з 5—8 жител типу яранг, що стояли звичайно на берегах річок. Зимові житла первісні люди будували тоді з черепів, лопаток і щелеп мамонтів, присипаних землею; з ребер та бивнів складали каркас житла, яке вкривали шкірами тварин. Наочним прикладом пізньо-палеолітичного житлобудівництва є залишки житлових споруд, виявлені в межиріччі Росі й Росави на Канівщині (с. Межиріч). Про перебування первісних людей на Корсунщині свідчать часті знахідки знарядь праці цього періоду. На зміну палеоліту прийшов мезоліт (середній кам'яний вік), який в Україні тривав від 10 до 8 тис. років тому. Тоді людина приручила першу свійську тварину — собаку, зробила перші кроки до одомашнення свині та бика. Мезолітичне поселення було виявлено поблизу сучасного села Карашини. Однак, радше за все, це було тимчасове пристанище мисливців.

У епоху неоліту — нового кам'яного віку (IV—III тис. до н. е.) — відбулася «неолітична революція», внаслідок якої людина перейшла від примітивної присвоювальної економіки (збиральництво, рибальство, полювання) до принципово іншої, вищої стадії господарського життя — відтворювальної економіки, коли було започатковано хліборобство й скотарство, обпалювальна кераміка, ткацтво і т. ін. У цей час людина одомашнює свиню й бика, пізніше — вівцю, козу й коня. В епоху неоліту відбувається інтенсивне заселення Корсунщини. Сліди перебування людини були зафіксовані на території сучасних міста Корсуня-Шевченківського та сіл Деренківець, Квітки, Виграїв і Заріччя. Однак кількість населення не була сталою внаслідок постійної міграції в процесі полювання.

Територія України, на думку відомого українського археолога Леоніда Залізняка, була східним крилом прабатьківщини індоєвропейців, тобто носіїв індоєвропейських мов, до котрих належать і слов'янські, у т. ч. й українська, германські, романські та ін. мовні групи. Загальновизнано, що найдавнішими індоєвропейцями були носії культур шнурової кераміки та ямної, а також їхні безпосередні пращури: представники культур кулястих амфор та середньостогівської[1], які з 4500-х до 2500 рр. до н. е. проживали на території України, у т. ч. й на землях Корсунщини.

В енеолітичну епоху тут тривалий час проживали носії знаменитої трипільської культури (кінець V — середина III тис. до н. е.), які, за думкою багатьох істориків, були пращурами сучасних українців. На Корсунщині виявлено 22 трипільських поселення, у т. ч. два з них існували в межах сучасного міста Корсуня-Шевченківського. А найбільшим трипільським поселенням у краї було поселення на території сучасного села Миропілля, що обіймало площу в 200 га. Тому його можна вважати протомістом. Основою економіки трипільців було хліборобство, але вони знали й скотарство, полювали на диких тварин, рибалили. Отже, трипільці сформували той тип економіки, котрий практично до нашого часу був домінуючим в Україні. Житла їх де в чому подібні до українських мазанок. На думку більшості вчених, у трипільців панував родовий лад, вони мали високий рівень духовного життя. Високорозвинена трипільська культура виявила сильний позитивний вплив на сусідів: мисливців та рибалок лісостепу басейнів Дніпра та Сіверського Дінця. Але вже у IV тис. до н. е. територія України, у т. ч. й Корсунщини, стала «Великим кордоном» — порубіжжям між мирними хліборобами та агресивними кочівниками євразійських