Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
Хто не загинув під Корсунем, той потрапив у полон, у тому числі й обидва гетьмани — Потоцький та Калиновський. Їх було передано татарам, і разом з іншими полоненими поляками проведено вулицями Бахчисарая, столиці Кримського ханства. Татарські діти кричали їм услід ламаною українською мовою: «Потоцька дурна! Калиновська дурна! А Хмельницький і Тугай-бей мудра!». Те, що до Криму повезли велику здобич, взяту під Жовтими Водами та Корсунем, підтверджують і численні польські хроністи й мемуаристи. До речі, про цю битву видатний польський поет і хроніст Веспазіян Коховський склав спеціальний вірш («Корсунська поразка»), де оплакував гірку долю польського війська і коронних гетьманів, яких везуть у Крим «не для відпочинку» і «не на паланкині», «а обох везуть на поганому возі»[103].
Лише небагатьом полякам вдалося вирватися з козацького «мішка» і принести своїм страхітливу звістку про поразку польських військ. Вона глибоко вразила й деморалізувала польських та сполонізованих українських шляхтичів, свідченням чого є їхні розпачливі листи і сумні нотатки хроністів. Однак навіть вороги віддавали належне силі української зброї і таланту Богдана Хмельницького як полководця, і не випадково порівнювали Корсунську битву з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами у 216 р. до н. е., що є хрестоматійною в історії воєнного мистецтва.
Одразу після Корсунської перемоги Богдан Хмельницький написав листа до короля Владислава IV. У ньому гетьман України повідомляв короля про перемогу і пропонував розпочати мирні переговори. Хмельницький тоді не знав, що король, який ставився досить прихильно до козаків, помер незадовго до Корсунської битви, 20 травня. За тиждень гетьман написав з-під Корсуня листа і до білоцерківського підстарости Сигізмунда Чорного, який не хотів воювати проти повстанців. Хмельницький у цьому листі писав про перемогу під Корсунем і давав йому поради, як захищатися від нападників[104]. Тут варто зазначити, що саме у цьому листі Хмельницький вперше офіційно назвав себе «гетьманом Війська Запорозького».
Корсунська битва стала початком створення Української козацької держави. Одразу ж після її завершення населення України остаточно перейшло на бік повсталих. Люди масово почали записуватися до козацьких полків. Водночас козаки жорстоко розправились із тими, хто не належав до православної віри, насамперед з католиками та євреями. Ті ж, хто залишився в живих, змушені були прийняти православну віру. Як свідчив Самовидець, «козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковие, жиди й уряди міские — усе забияли, не щадячи ані жон и дітей їх, маєтности рабовали, костели палили, обвалювали, ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкие и двори жидовские пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. Й на тот час... (було) наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, то ест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы який человік значний... мусіл задля позбитя того насміховиська и нестерпимих бід в побоях, напоях, и кормах незвичайних, й тії мусіли у войско и приставати до того козацтва. Где по городах по замках шляхту доставало, гдеколвек позачинялись были... Все тое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подоставали и вистинали. И многие на тот час з жидов, боячися смерти, християнскую віру приняли»[105].
Після Корсунської перемоги Корсунський полк став військово-адміністративною одиницею. Тому система адміністрування Корсунщини змінилася кардинально. Адміністративно полк поділявся на сотні, кількість яких у різний час була неоднаковою. Польські адміністративні посади і інститути державного управління були замінені українськими, козацькими. Корсунський полк очолював полковник, якого призначав сам гетьман. Полковник призначав полковий уряд, до складу якого входили писар, суддя, обозний, осавул і хорунжий. Полковому уряду підпорядковувались сотенні уряди, які очолювали сотники, вибрані на козацькій раді. Крім сотника, сотенний уряд складався з писаря, отамана, осавула і хорунжого. Справами селян відав війт, обраний сільською громадою.
Полковникам і сотникам належала військова і цивільна влада. У полкових і сотенних містах козацька старшина призначала городового отамана. У Корсуні та Лисянці для міщан продовжували діяти норми магдебурзького права. Органами самоврядування у великих містах залишалися виборні магістрати, у малих — ратуші. На чолі міст стояли війт, бурмистри, райці та лавники, які разом складали магістрат. Ратуші малих міст підпорядковувались козацькій адміністрації. Всі важливі питання вирішувалися на козацькій раді.
У другій половині 1648 р. змінилася система судочинства на території Корсунщини. Ґродські і старостинські суди було скасовано. Створювалася розгалужена система козацьких судів. У полковому місті суди були полкові, а в сотенному — сотенні, які провадили розгляд цивільних справ. Вищою судовою інстанцією був Генеральний суд, до якого можна було подати апеляцію. Козацькому суду підлягали міщани й селяни у важких кримінальних справах. Судові засідання вели керівники місцевої адміністрації. Більшість дрібних кримінальних і цивільних справ розглядали магістратні та ратушні суди.
Межі Корсунського полку не були сталими. Але в основному вони окреслювались таким чином. На півночі Корсунський полк граничив з Київським. Крайніми містами були Богуслав, Корсунь, Сахнівка. На сході полк межував із Черкаським і Чигиринським полками. Крайніми містами були Деренківець, Мліїв, В'язівок. На
