Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

Лише у 2011 р. КПК України 1960 р. було доповнено розділом IX, в якому містилася глава 37, що визначала національну процедуру реалізації міжнародних договорів щодо видачі (екстрадиції) осіб, а пізніше — і щодо міжнародної правової допомоги (глава 38) та перейняття кримінального переслідування (глава 39), а також низкою статей, що визначали правові основи створення й діяльності міжнародних слідчих груп, можливість присутності представника компетентного органу іноземної держави під час виконання запиту про міжнародну правову допомогу [5].

Новим, необхідним та важливим витком у розвитку міжнародного співробітництва, процесуальної регламентації його форм на національному рівні для України, як уявляється, стало прийняття Верховною Радою України 13.04.2012 р. Кримінального процесуального кодексу України, який набув чинності 19.11.2012 р. і в якому законодавець визначив основні засади міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, форми співробітництва (міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій, екстрадицію, перейняття кримінального провадження, визнання та виконання вироків судів іноземних держав та міжнародних судових установ та передачу засуджених осіб), передбачив особливості процесуального порядку їх реалізації, у тому числі і відповідно до норм міжнародних договорів.

У 2013 році інститут виконання вироку іноземного суду вперше було закріплено в законі України про кримінальну відповідальність шляхом прийняття нової редакції ч. 4 ст. 10 КК України. Це, відповідно, стало необхідним та логічним кроком, оскільки згідно ч. 3 ст. 3 КК України всі кримінально-правові наслідки вчинення злочинного діяння мають бути визначені в КК України [6, с. 290]. Тобто інститут виконання вироків іноземних держав отримав ще й кримінальне-правове підґрунтя.

Глава 46 КПК України регламентує порядок визнання та виконання вироків судів іноземних держав та міжнародних судових установ. Законодавець акцентує увагу на можливість визнання та виконання саме такого процесуального рішення як вирок. Вирок суду — це найважливіше рішення суду за кримінальним процесуальним законодавством України першої чи апеляційної інстанції, постановлене за результатами судового розгляду, в якому обвинувачення вирішується по суті.

Необхідно звернути увагу на положення, передбачене ч. 2 ст. 605 КПК України, відповідно до якого положення ст. ст. 605-612 КПК України можуть бути застосовані при вирішення питання про передачу особи, до якої судом застосовано примусові заходи медичного характеру. Відповідно до ст. 1 Конвенції про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування 1997 р. (ратифіковано із застереженнями Законом України № 1372-XIV від 11.01.2000 р.) громадяни кожної із Договірних Сторін, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, відносно яких є рішення суду про застосування до них примусових заходів медичного характеру на території іншої Договірної сторони, за взаємною згодою цих Договірних сторін передаються для проведення примусового лікування в ту державу, громадянами якої вони є або на території якої постійно проживають, якщо вони є особами без громадянства) [7].

Конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. визначає поняття «вироку» та «європейського судового рішення». Так, європейське судове рішення в кримінальних справах — будь-яке остаточне рішення, винесене кримінальним судом Договірної сторони в результаті, що рішення не може бути змінено чи відмінено, оскаржено; повне, цілковите, вирішальне і вказує на неможливість вирішувати питання щодо перегляду вироку в іншій Договірній Державі, оскільки це — прерогатива держави винесення вироку [8].

Таким чином, вищевказаними міжнародними договорами, які є ратифікованими у встановленому порядку Верховною Радою України, і відповідно, представляють частину кримінального процесуального законодавства України, визнається можливість виконання на території України будь-якого процесуального рішення, винесеного в ході або за результатами здійснення судового кримінального провадження компетентним кримінальним судом, яке набуло законної сили. Окремі процесуальні рішення можуть бути визнані і виконані на території України, в порядку, передбаченому для відповідної процесуальної форми, в межах якої вони реалізуються. Однак у порядку, передбаченому главою 46 КПК України, — тільки ті процесуальні рішення, якими провадження вирішується по суті (вироки і відповідні ухвали).

Судове рішення є іноземним, якщо його постановлено компетентним судом або судовим органом іноземної держави відповідно до вимог законодавства останньої. В окремих міжнародних договорах (наприклад, Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 р.) такими судами можуть визнаватися як суди, так і адміністративні органи з аналогічними повноваженнями; суди загальної юрисдикції, прокурори всіх рівнів, органи досудового розслідування. Однак повноваження щодо здійснення розгляду провадження по суті, визнання особи винуватою або невинуватою у вчиненні кримінального провадження і призначення покарання здійснюється виключно судами, які наділені відповідною компетенцією згідно внутрішньо національного законодавства кожної із Договірних сторін. Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» містить застереження до п. 1 ст. 61 Конвенції, згідно з яким Україна визнаватиме та виконуватиме «ordonances penales» за умови їх постановлення судовими органами. Також зазначається, що Україна відмовлятиме у виконанні санкції за діяння, яку згідно із законодавством України за вчинення відповідного діяння призначає лише адміністративний орган [9].

Вважаємо, що вирок суду іноземної держави можна визначити як владно-розпорядчий акт компетентного суду іноземної держави, винесений у межах його компетенції і за результатами судового розгляду відповідно до законодавства такої держави, в якому обвинувачення вирішено про суті, тобто визначено питання про винуватість або невинуватість особи, а також призначено відповідне покарання.

Визнання вироків судів іноземних держав — це поширення юридичної сили вироків, винесених судами іноземних держав (або міжнародними судовими установами) територією запитуваної держави у порядку, передбаченому законодавством останньої. Таке визнання може бути передумовою подальшого виконання вироку суду іноземної держави. У науковій літературі виділяють наступні види визнання: 1) за способом: фактичне (що передбачає наявність певної юридичної процедури, що здійснюється центральним (уповноваженим) органом запитуваної держави, спрямованої на визначення допустимості поширення юридичної сили вироку, винесеного судом іноземної держави, територією запитуваної держави); формально-юридичне (передбачає наявність юридичної процедури, проведення якої вимагає кримінально-процесуальне законодавство запитуваної держави, в процесі якої компетентний орган (як правило, суд) проводить низку процесуальних дій, спрямованих на поширення юридичної сили вироку суду іноземної держави територією запитуваної держави, результатом таких дій є винесення рішення про визнання чи про визнання та виконання іноземного вироку); 2) за метою: визнання вироку з метою видачі осіб; визнання з метою виконання заходів кримінально-процесуального характеру: покарання (штрафу, конфіскації, позбавлення волі, виключення прав, альтернативних санкцій та умовного засудження, умовно-дострокового