Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

11. Тайлієва Х.Р. Судові рішення у кримінальному процесі: дис.... канд. юрид. наук. К.: НАВС. 2016. 211 с.

12. Шминдрук О.Ф. Підготовче провадження в кримінальному процесі України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, Академія адвокатури України, 2016. 19 с.

13. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.

14. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27.10.1999 р. Офіційний вісник України. 1999. № 44.

15. Кримінальний процес: підручник / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, В.П. Пшонка та ін.; за заг. ред.. В.Я. Тація, В.П. Пшонки. Х.: Право, 2013. 824 с.

16. Кримінальний процесуальний кодекс: Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. Х.: Одіссей, 2013. 1104 с.

17. Гуртієва Л.М. Частини (етапи) стадії судового розгляду у кримінальному провадженні України / Традиції та новації юридичної науки: минуле, сучасність, майбутнє: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (19 травня 2017 р., м. Одеса) У 2-х т. Т. 2 / відп. ред. Г.О. Ульянова. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2017. С. 364-366.

18. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями). Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: http: www.rada.gov.ua.

19. Харковець Ю.М. Проголошення і роз'яснення судових рішень у кримінальному провадженні України / Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. Вип. 2(4). 2016. С. 107-114.

20. Гуртієва Л.М. Аналіз положень ч. 2 ст. 110 КПК України щодо видів судових рішень. Правова держава. 2016. № 23. С. 125-129.

21. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. URL: http:// www.rada.gov.ua.

22. Ухвала Голосіївського районного суду м. Київ від 21.07.2014 року справа № 752/9834/14-к провадження № 1-кп/752/435/14. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/.

23. Сиза Н.П. Підстави та порядок направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Часопис цивільного і кримінального судочинства. 2013. № 1 (10). С. 126-133.

24. Узагальнення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції від 01.01.2017 р. URL: http://www.sc.gov.ua.

25. Куценко В.Д. Щодо участі суддів у розгляді кримінальних проваджень, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «ПРАВО». Випуск 2, 2015. С. 408-414.

26. Ухвала Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.06.2015 року справа № 524/4162/15-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua та ін.

27. Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р. № 3855-XII. URL: http://zakon.rada.gov.ua.

28. Постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 13.03.2017 р. № 4 «Про Довідку щодо допуску і доступу представника позивача до матеріалів адміністративної справи, які містять державну таємницю»; ДОВІДКА щодо допуску і доступу представника позивача до матеріалів адміністративної справи, які містять державну таємницю. URL: http://zakon.rada.gov.ua.

29. Пашковський М.І. Міжнародне співробітництво у кримінальному провадженні: навч.-метод. Посібник. 2-е вид., допов. та переробл. Одеса, 2016. 140 с.

Підгородинська А.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Взаємодія держав через їх судові та правоохоронні органи в кримінальному провадженні може мати місце на різних стадіях: досудового розслідування та судового розгляду, а також на стадії виконання судових рішень. Взаємне визнання процесуальних рішень є принципом найтіснішого міжнародного співробітництва держав у сфері кримінального процесу. Світові процеси розвитку та вдосконалення різних форм та проявів злочинності детермінують необхідність розширення міждержавних відносин у згаданій сфері на міжнародно-правовому та внутрішньодержавних рівнях кожної окремої держави. Однією з процесуальних форм міжнародного співробітництва, яка знайшла нормативне та процесуальне регулювання в кримінальному процесуальному законодавстві України, є визнання та виконання вироків іноземних судів на території України. Слід зазначити, що визнання та виконання вироків судів іноземних держав як процесуальна форма міжнародного співробітництва віддиференціювалася лише останнім часом, а довгий період самостійного статусу не мала і історично розвивалась усередині інших процесуальних форм міжнародного співробітництва, виступаючи його складовою частиною або певним етапом.

Питання, пов'язані з міжнародним співробітництвом у кримінальному провадженні, зокрема, й така процесуальна форма, як визнання та виконання вироків судів іноземних держав, досліджується вченими, що є представниками різних галузей права: міжнародного, кримінального, кримінального процесуального тощо. Серед них необхідно назвати О. В. Панюшкіну, А. Г. Маланюка, Я. І. Тростянську, К. В. Юртаєву та ін. Кожний із досліджуваних авторами аспектів має велике значення для розуміння суті і вдосконалення правового порядку реалізації вказаної процесуальної форми міжнародного співробітництва.

Кримінальні вироки судів іноземних держав, зазначається в енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона, не підлягають виконанню, оскільки кримінальний вирок — це результат застосування публічних законів держави, які не можуть поширюватися територією іншої держави. Інша справа — визнання кримінального вироку іноземного суду як факт, що має певні юридичні наслідки, воно є необхідним для того, щоб не порушувалося правило non bis in idem і особа, яку було засуджено за кордоном, не притягувалася до відповідальності двічі за той самий злочин [1].

Ґенеза інституту визнання та виконання рішень іноземних судів відбувалася у загальному руслі розвитку міжнародного співробітництва