Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

Акцентуючи увагу на кримінально-процесуальному аспекті дослідження, можемо стверджувати, що кримінальне процесуальне законодавство у регламентації даного інституту не є досконалим, потребує, зокрема, визначення деяких термінів та вдосконалення процедури.

Окремі аспекти досліджуваного інституту детально досліджено та проаналізовано в науці, однак деякі ще потребують доопрацювання в тому числі й з метою вдосконалення існуючого законодавства та правозастосовної практики, дотримання та гарантування прав і свобод осіб, які беруть участь у цьому процесі.

1. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. URL: http:// dic.ncf./brokgauz_efron/46391/.

2. Про правонаступництво України: Закон України від 12.09.1991 р. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 24. Ст. 207.

3. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів від 23.08.1978 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_185.

4. Підгородинська А.В. Історія становлення визнання та виконання рішень іноземних судів та міжнародних судових органів у кримінальному процесі у системі міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві / Актуальні проблеми права: теорія і практика: зб. наук. праць. № 24. Луганськ: Східноукр. націон. ун.-т ім. Володимира Даля, 2012. С. 582-589.

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у

зв'язку з ратифікацією Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах: Закон України від 16.06.2011 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3529-17.

6. Юртаєва К.В. Особливості виконання вироку іноземного суду за кримінальним правом України. ФП. 2016. № 3. С. 289-293.

7. Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування від 28.03.1997 р. URL: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997_028.

8. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28.05.1970 р. URL: zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_341.

9. Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1959 р., Додаткового протоколу 1978 р.: Закон України від 06.01.1998 р. Відомості Верховної Ради України. № 23. Ст. 123.

10. Панюшкина О.В. Взаимное признание и исполнение приговоров государствами Евросоюза в европейском и национальном праве: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.0010 «Международное право; европейское право». М., 2010. 26 с.

11. Маланюк А. Правовий механізм визнання та виконання в Україні вироків у кримінальних справах, постановлених судами іноземних держав / Матеріали X регіон. наук.-практ. Конференції. Л., 2004. С. 446-448.

12. Конституція України Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30.

13. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

Кавецька В.С.,

аспірант кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Із закінченням досудового розслідування кримінальне провадження щодо неповнолітніх переходить до судових стадій. Саме тут у найбільш повному обсязі реалізуються засади кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (право на справедливий суд). Здійснення кримінального судочинства щодо неповнолітніх повинно бути направлено перш за все не на покарання неповнолітньої особи, а на запобігання вчиненню нових злочинів неповнолітніми і сприяння виправленню таких осіб.

КПК України роз'яснює, що неповнолітньою особою є малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років [8].

Законодавець розглядає неповнолітнього як особу, яка не в змозі повною мірою особисто захистити свої законні права та інтереси. Така оцінка неповнолітнього пов'язана з низкою питань, з яких основними необхідно визнати вікові особливості розвитку людського організму, головним чином, психіки; специфіки суспільного становища (вплив сім'ї, недостатній життєвий досвід). Усе це певним чином позначається на особистості неповнолітнього і при проведенні судових дій з його участю вимагає створення для нього додаткових правових гарантій.

Згідно зі статтею 12 Конвенції ООН про права дитини дитина має право бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду, що стосується її безпосередньо, або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства [11].

Значна кількість наукових напрацювань із питань здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх підтверджує наявність підвищеного інтересу до особливої соціальної групи населення — дітей. Зокрема, дослідження гарантій прав і свобод особи під час здійснення судового провадження щодо неповнолітніх знаходимо в працях видатних вчених-правників: Ю. П. Аленіна, Є. М. Гідулянової, Н. І. Гуковської, С. М. Зеленського, О. В. Керевича, М. В. Кокошко, О. М. Крукевич, С. А. Луговцової, Н. С. Манової, О. Я. Марковічевої, Е. Б. Мельникової, Г. В. Мудрецької, В. Т. Нора, В. Г. Пожара, Т. І. Пономарьової, В. В. Романюка, В. В. Самолюка, В. М. Тертишника, Л. Д. Удалової, Ю. В. Циганюк, О. В. Цикової, В. П. Шибіка, О. В. Яроша та ін.

Підвищений інтерес до неповнолітніх осіб у кримінальному провадженні обумовлений в першу чергу психологічними та фізіологічними особливостями даної групи населення, а також особливим ставленням держави до дітей, як до основи нації та її майбутнього.

Законодавець у ч. 2 ст. 484 КПК України закріпляє, що під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього [8].

Потерпілого неповнолітнього в кримінальному провадженні може представляти представник — особа, яка в кримінальному провадженні має право бути захисником. Що стосується представництва неповнолітніх потерпілих у кримінальному провадженні, то згідно зі статтею 59 КПК України, якщо потерпілим є неповнолітня особа, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник