Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

2.1. Питання, чи є подання про визначення підсудності видом судового рішення, вже було предметом нашого дослідження [20]. Ми дійшли висновку, що подання суду про визначення підсудності є видом судового рішення, оскільки має ознаки судового рішення. Даний вид судового рішення спрямовано на забезпечення права особи «при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення... на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР [21]), доступу до правосуддя (п. 14 ч. 1 ст. 7 КПК,ч. 1 ст. 21 КПК) та ухвалення законного судового рішення, яким суд закінчує кримінальне провадження.

В аспекті подальшого дослідження даного питання звернемо увагу на окремі проблемні ситуації практичного характеру.

По-перше, судове рішення у формі подання суд першої інстанції може прийняти у разі необхідності вирішення питання про підсудність (п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК). Однак у п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України не зазначено, в якій формі суд приймає дане рішення. У судовій практиці деякі суди оформлюють даний вид судового рішення не поданням, а ухвалою [22 та ін.], що не відповідає положенням ч. 2 ст. 34 КПК України: «Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду...».

Деякі вчені (Н. П. Сиза) справедливо звертають увагу, що КПК України 2012 року, запроваджуючи новий процесуальний акт суду — подання, не визначає його процесуальну форму [23, с. 130]. Це зумовлює необхідність подальшого вдосконалення національного кримінального процесуального законодавства. Вважаємо, що за змістом та структурою форма подання повинна відповідати вимогам, які закріплено до змісту ухвал у ст. 372 КПК України.

Інші вчені (О.Ф. Шминдрук) пропонують рішення суду про направлення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру для визначення підсудності оформлювати не поданням, а ухвалою [12, с. 5].

Даний підхід відповідає положенням ч. 2 ст. 110 КПК, ч. 2 ст. 369 КПК України та позиції вчених (Н. В. Глинської [8, с. 70, с. 102] та ін.) щодо необхідності уніфікації судових рішень. Проте суперечить ч. 2 ст. 34 КПК України та є дискусійним, оскільки суд першої інстанції в поданні остаточно не вирішує питання про підсудність, а лише обґрунтовує необхідність його вирішення. Остаточне вирішення питання про підсудність належить до компетенції суду апеляційної інстанції.

По-друге, в п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України закріплено, що до відповідного суду для визначення підсудності суд має право направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Разом із тим, заслуговує на підтримку думка вчених (Т. В. Лукашкіної та ін.), що направити з поданням для визначення підсудності суд може ще й клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності [16, с. 606], оскільки порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК) та підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК).

У зв'язку із цим уявляється доцільним положення п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України викласти у наступній редакції: «Направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до відповідного суду з поданням для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження».

По-третє, судове рішення у формі подання про визначення підсудності суд першої інстанції може прийняти на стадії підготовчого провадження, що випливатиме з п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК, ч. 2 ст. 34 КПК України. На стадії судового розгляду також може виникнути необхідність прийняття даного рішення у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя (зокрема, ліквідовано суд або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який здійснював судове провадження (п. 4 ч. 1 ст. 34 КПК); надзвичайні ситуації техногенного або природного характеру, епідемії, епізоотії, режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції та ін. (ч. 1 ст. 34 КПК)). Однак, ані у главі 29 КПК України («Судові рішення»), ані у главі 28 КПК України («Судовий розгляд») не закріплено такого виду судового рішення як подання та порядку його ухвалення.

Отже, існує необхідність узгодження положень ч. 2 ст. 110 КПК, ст. 369 КПК та ч. 1, ч. 2 ст. 34 КПК України та врегулювання порядку прийняття судового рішення у формі подання про визначення підсудності на стадії судового розгляду. Вирішення зазначених проблемних ситуацій сприятиме забезпеченню ухвалення законного підсумкового рішення суду. На жаль, у судовій практиці є випадки скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали суду першої інстанції через порушення правил підсудності, на що звертає увагу Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ [24 та ін.].

2.2. У кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, судове рішення може бути прийнято у формі наказу або письмового розпорядження. Так, у ч. 4 ст. 517 КПК України закріплено, що «...рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом».

Звернемо увагу на окремі умови прийняття даного виду судового рішення. По-перше, конкретний суддя має право здійснювати судове провадження, яке пов'язано з державною таємницею, після надання йому органом Служби безпеки України спеціального дозволу на провадження даної діяльності.

Деякі вчені (Д. В. Куценко [25, с. 409]) зазначають, що в судовій практиці є випадки, коли суд не мав змоги проводити судове засідання через відсутність у суддів допуску до державної таємниці [26]. Як діяти у випадку, коли кримінальне провадження здійснюється судом колегіально, а утворити склад суду неможливо, у зв'язку з