Пригоди на Шостому континенті - Фолько Квілічі

Тільки тепер, коли всі бачать її на власні очі, суперечки припиняються.

Сторож, тримаючи в руках барракуду, здивовано дивиться нам услід.

Після барракуди надійшла черга риби-гітари. Ця акулоподібна риба належить до сімейства рохлів, яке входить у підряд скатів. За формою голови рохлі являють собою перехідний ступінь від акул до скатів.

Сьогодні Вайлаті після звичайної підготовки спустився, нарешті, під воду. Риба-гітара, палаючи цікавістю, не витримала і обережно наблизилася до нього. Бруно — спортсмен, відрізняється надзвичайною кмітливістю і швидкістю. Він блискавично прицілився, вистрілив і влучив; для наших вчених це дуже цікава здобич.

Увечері, повернувшись до Массауа, ми повісили на кормі «Форміки» акулу-гітару за хвіст як трофей.

Сонце вже сідало, коли ми звернули увагу на маневри американського міноносця, на борту якого хтось мав плисти в Джибуті. Несподівано урочистість заходу сонця порушує подія, завдяки якій нам (нарешті!) вдалося одержати перепустку в Дахлак.

З маленького автомобіля вискакує товстенький чоловічок в білих штанцях та сорочці. Обличчя в нього розчервонілося від хвилювання та напруги, він розмахує руками, наче намагаючись схопити щось у повітрі, кричить:

— Негус! Негус! — і біжить до «Форміки».

Його крики не дуже хвилюють нас. Відколи ми перебуваємо в Массауа, вже разів двадцять лунав цей крик, бо імператор під час прогулянок частенько заїздив у порт. У перший раз ми вибігли на палубу, щоб подивитися на нього, але поступово наш інтерес вщух.

Гладенький панок прямував зараз до нас. Ось він уже біля самого корабля, не перестає кричати:

— Негус! Негус! — Потім зупиняється, переводить дух і роз'яснює: — Негус, негус прибуде сюди зараз! Він має намір відвідати вас, скоро буде тут!

Усі дванадцять членів експедиції разом підхоплюються на рівні ноги і, переконавшись, що гладенький панок «не схожий на пройдисвіта», прожогом кидаються до кают, щоб замість купальних костюмів надіти щось пристойніше.

Від губернаторського палацу, де знаходиться зараз резиденція негуса, долинають звуки труби, які сповіщають про вихід імператора. Вайлаті після короткої розмови з панком повідомляє тим часом, що найясніший гість з невідомих дипломатичних міркувань не підніметься на борт, а залишиться на пристані. Тому необхідно розкласти все спорядження на землі не пізніше, ніж через чотири хвилини, поки автомобілі їхатимуть від палацу до порту. Негуса, певно, дуже зацікавить наша апаратура, а з пристані навряд чи він зможе побачити її. Неймовірно, але факт: за чотири хвилини з трюму витягли десяток рушниць, списи, гарпуни, респіратори, балони, маски, ласти. Чотири хвилини на палубі «Форміки», наче ураган, літають люди. Вони наскакують одне на одного, метушаться, бігають уверх і вниз по трапу, провалюються в люки, перелазять через перила, тягнуть, переносять на спині незвичайні речі…

Я сам один несу великий ящик з кіноапаратурою. Він важить з півцентнера. Хтось з верхньої палуби кидає униз мадрепори, черепашки, засушені риби. Всі ці речі дуже колються, і той, хто ловить їх внизу, тихо стогне.

— Здається, тепер усе? Усе.

— А черепашки?

Шість чоловік кидаються на корму, підхоплюють, наче трісочку, триметрову скриню, стрімголов пролітають вузеньким проходом уздовж лівого борту, зіскакують на пристань і ставлять скриню на землю. А після цього з корми, де висів наш сьогоднішній трофей, падає на пристань велетенська риба-гітара. Глухий стук, немов удар барабана, завершує наші карколомні балетні вправи. За три і три чверті хвилини все виставлено на пристані. Експедиція вишикувалась. Хай тепер приїздить імператор. Вайлаті каже, що обов'язково скористається з цієї нагоди, щоб поклопотатися про видачу дозволу.

Екіпаж дуже хвилюється.

Вайлаті нервово дивиться на годинник, бо… імператорський поїзд не показується.

Ще добрих двадцять хвилин ми, занепокоєно витягуючи шиї, вдивляємося вдалину. Мабуть, передумав негус…

Через годину, зневірені і розчаровані, вирішуємо повернути на старі місця своє майно, розкладене для огляду. Коли це в самому розпалі праці знову лунає труба, і ми бачимо, що вдалині, на березі моря, з'являється кілька автомобілів. У всіх нас одночасно вихоплюється крик. Знов усі зриваються, наче від укусу тарантула, хапають різні речі і розкладають швиденько на пристані.

— Здається, тепер усе? Усе.

— А черепашки?

Шість чоловік (ті самі, що й раніше) кидаються на корму, підхоплюють, наче трісочку, ту саму триметрову скриню, стрімголов пролітають вузеньким проходом вздовж лівого борту, зіскакують на пристань…

Негус уже близько. Синій кадилак притишує хід, але. не зупиняється. Імператор через віконце розглядає «Форміку», розкладені на пристані речі та вишикуваних у шеренгу членів експедиції. Він вітає нас, киваючи головою. Потім ми довідалися, що негус мав завітати до нас перед посадкою на американський військовий корабель. Час посадки був визначений точно. Візит не відбувся тому, що негус прибув у порт із запізненням.

Я вирішив будь-що побачити негуса, і тепер мені залишився єдиний вихід — пробитися до нього під час посадки. На щастя, американський корабель пришвартувався метрів за сто від нас. Наче перепусткою, розмахуючи кіноапаратом, я кинувся слідом за автомобілем. Похапцем пробіг між двома рядами солдат абіссінської імператорської гвардії (кожний на зріст майже два метри), які взяли на караул, і зупинився недалеко від імператора, який виструнчився, коли з міноносця «Дакстері Бей» пролунали перші залпи салюту. З кіноапаратом у руці, одягнений не зовсім так, як треба, я рискував наразитися на неприємність.

Але проґавити такий випадок! І ось я перед негусом.

Він стоїть струнко, тримає руку біля козирка білого кашкета і скоса дивиться на