Пригоди на Шостому континенті - Фолько Квілічі
Найважче відшукати яскраво-червоні «органчики». Вони оселюються на скелях серед колоній інших коралів і складаються з вертикальних трубочок різної довжини. Дивишся на них, і мимоволі здається, що ось-ось залунають урочисті хорали Баха, так нагадують ці корали церковний орган в мініатюрі.
Де-не-де стеляться справжні жовті килими, гаптовані примхливими візерунками яскраво-сліпучого забарвлення, наче хтось навмисне так розмалював їх.
А коли мадрепорові поліпи утворюють риф або коралову кручу, зверху на ній або у величезних щілинах розміщуються інші «прикріплені» жителі цього казкового світу: різноколірні горгонарії, альціонарії, актинії… Лілові грона, найрізноманітніші водорості, які плавно коливає вода, примхливо вигнуті червонуваті деревця — на кожному кроці їх можна зустріти цілі луки, що виграють усіма відомими фарбами, особливо там, де крізь гущавину коралових джунглів не може пробитися сонячне проміння. Ці луки рясно вкриті «морськими квітами». Чим глибше, тим нестримніше, неймовірніше буяють фарби. Тут живуть всілякі губки: жовто-гарячі і криваво-червоні, вони прикріпилися до скель або коралових рифів, а з дна, наче башти, підводяться сірі та світло-оранжові стовпи. На великій глибині ми побачили так звані «кубки Нептуна» — запаморочливо красиві губки, які мають форму порожніх чаш розміром від шістдесяти до вісімдесяти сантиметрів.
Десятки щупалець актиній, таких невинних і смирних на перший погляд, поволі коливає з боку в бік слабка течія. Ми зупиняємося на хвилю біля цих жахливих «квітів-м'ясоїдів». Над ними пропливає рибка, її приваблюють рухи яскраво пофарбованих щупалець. Рибка наближається до актинії і необережно торкається до неї… І вмить наче пристає до щупалець, паралізована уколами жалких ворсинок. А щупальця вже огортають рибку і хижо тягнуть до рота. Актинія закривається і стає схожою на великий помідор.
Чорні в білу цяточку голодні рибки зграйкою в'ються навколо актинії, немов очікуючи чогось. І справді, актинія трохи розгортається через деякий час і викидає рештки своєї жертви. А маленькі паразити пожадливо хапають покидьки.
Зацікавлені, ми чекаємо, що буде далі. Ось до страшних щупалець актинії наближаються дві оранжові рифові рибки в палець завбільшки. Раніше вони обережно трималися осторонь. Невже і їх зжере актинія? Та ні, актинія розкривається, і рибки старанно «чистять» її від залишків їжі. Актинія і рифові рибки живуть дружно на основі взаємної допомоги. Рибки почувають себе безпечно навіть тоді, коли ми простягаємо до актинії кінець рушниці, вони й не думають тікати. Коли актинії, а значить і чистильникам, загрожує якась небезпека, вона закривається, а рибки ховаються у неї всередині. Якби не бачити на власні очі, все це здалося б неймовірним, а тим часом йдеться про звичайнісіньку річ. Трохи терпіння, і тут можна зробити ще багато інших не менш цікавих спостережень.
ЯК ЧИСТЯТЬ ЗУБИ
Баск'єрі бачив одного разу велику рибу-папугу, яка лежала нерухомо, широко розкривши рота, і дві малесенькі сині рибки завзято чистили їй зуби від залишків їжі. Ми з Букером якось іншим разом тинялися по дну, сподіваючись на добре полювання чи на можливість сфотографувати щось цікаве, набрели на велику мурену якогось зловісного кольору (щось середнє між коричневим та фіолетовим). Вона висунула з нори голову і лежала нерухомо, розкривши пащу. Всередині, між тонкими та гострими зубами, копирсалися якісь рибки. Вони чистили мурені зуби.
НАКЛЕП НА ТРИДАКНУ
Якщо вже йдеться про риб, мені хотілося б познайомити вас хоча б з найпоширенішими жителями коралового рифу, та в моїх балонах вже закінчується стиснене повітря, і, мабуть, найрозумніше повернутися на поверхню.
Проте давайте затримаємося ще трохи і простежимо за чорними морськими їжаками, вкритими дуже отруйними і довгими голками (більше двадцяти сантиметрів завдовжки), та он тою велетенською черепашкою.
Це тридакна. Про неї ходить дуже багато легенд. Вона лежить на дні моря, наче капкан, трохи відкривши стулки. Мов дві м'ясисті свіжі губи, висуваються кінці мантії між зубчастими краями.
Тридакна має сильні м'язи і при найменшій небезпеці негайно закривається. На цій особливості й побудовані численні історії про «бідного ловця перлин» та «необережного водолаза», які буцімто «потрапили в пастку і захлинулися водою, не маючи сили звільнитися з обійм цієї велетенської черепашки».
А насправді така штука неможлива. Ми спробували просунути руку між стулками найбільших тридакн. Стулки міцно стискали руку, і ми мали змогу переконатися, що її неможливо звільнити на місці, але зовсім легко відірвати черепашку від дна, піднятися з нею на поверхню, а там її дуже просто можна відкрити за допомогою ножа.
БАГАТСТВО ФАРБ
Щоб добре прогрітися перед черговим тривалим зануренням, ми лежимо на білому піщаному пляжі
