Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

Загального визначення злочинів у сфері службової діяльності за КК України 2001 р. П.С. Матишевський не дає, а лише зазначає, що до цієї групи злочинів «віднесені тільки такі види суспільно небезпечних діянь, що 1) вчиняються службовими особами (лише щодо своєрідного «двоєдиного» злочину, яким є давання хабара, яке не буває без одержання хабара і приватною особою), і які 2) порушують функції державних або самоврядних органів, підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності в будь-яких галузях їх діяльності»[101].

М.Й. Коржанський вважає, що всі посадові злочини (незважаючи на те, що у КК 2001 р. розділ XVII його Особливої частини називається «Злочини у сфері службової діяльності», а суб'єкти цих злочинів іменуються службовими, а не посадовими особами, як це мало місце у КК 1960 р. з 11 липня 1995 р., М.Й. Коржанський іменує злочини у сфері службової діяльності посадовими, а службових осіб — посадовими особами — П.А.) посягають на державне чи громадське управління як певну систему суспільних відносин, а безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система господарювання, особа, громадська безпека та деякі інші важливі суспільні цінності, блага, і дає таке визначення цієї групи злочинів: «Посадовими називаються злочини, що вчинюються посадовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків»[102].

Визначення родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, як і їх безпосередніх об'єктів, на мій погляд, можливе за різними критеріями, залежно від того, якому різновиду цінностей, як об'єкту кримінально-правової охорони, ми будемо надавати перевагу. По-перше, виходячи із визначених законом в ст. 364, 365 та 367 КК об'єктів кримінально-правової охорони, заподіяння істотної шкоди яким є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони передбачених ними складів злочинів, саме їх у сукупності і можна вважати об'єктом кримінально-правової охорони, а відтак, і родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності. Але у такому разі повинне бути іншим формулювання тексту статей КК, поміщених у розділі «Злочини у сфері службової діяльності»: спочатку має вказуватись об'єкт кримінально-правової охорони, а потім міститись вказівка на те, що шкода йому заподіюється службовою особою в процесі реалізації (здійснення), виконання нею своїх повноважень. По суті, такі норми мають бути сформульовані як спеціальні за ознакою спеціального суб'єкта їх вчинення — службовою особою, тобто як кваліфіковані види складів злочинів, сформульованих у статтях інших розділів Особливої частини КК, основними безпосередніми об'єктами яких є ті чи інші охоронювані законом права, свободи і інтереси людини і громадянина.

Законодавець, виділяючи злочини у сфері службової діяльності в самостійну групу злочинів, криміналізував специфічний механізм заподіяння шкоди взятим під охорону об'єктам (цінностям) — шляхом вчинення певною категорією спеціальних суб'єктів — службовими особами — діянь, які ними вчинюються з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби, зазначеними у диспозиціях статей 364–370 КК способами — зловживанням владою чи службовим становищем, перевищенням влади чи службових повноважень (службове підроблення та одержання хабара є різновидом зловживання владою чи службовим становищем, а провокація хабара — різновидом перевищення влади чи службових повноважень), невиконанням або неналежним виконанням службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

При визначенні як родового, так і основних безпосередніх, а також додаткових об'єктів злочинів у сфері службової діяльності, як видається, слід виходити з того, що об'єктом кримінально-правової охорони норм, що передбачають відповідальність за ці (такі) злочини, є права, свободи та охоронювані законом інтереси особи (людини і громадянина), інтереси юридичних осіб, громадські та державні інтереси, на які і здійснюється посягання та яким заподіюється шкода службовими особами при вчиненні ними зловживання владою чи службовими обов'язками, при перевищенні ними влади або службових повноважень, або ж яким заподіюється шкода при неналежному, недбалому виконанні таких обов’язків. Але, враховуючи, що така шкода заподіюється у сфері взаємовідносин людини із органами державної влади (виконавчої, судової і, певною мірою, законодавчої), підприємствами, установами та організаціями (юридичними особами) різних форм власності, в тому числі державної та комунальної, а також у сфері взаємовідносин юридичних осіб із органами державної влади та між собою, саме ці взаємовідносини управлінського характеру (соціальні зв'язки між людьми) і мають визнаватись основним безпосереднім об'єктом злочинів у сфері службової діяльності. Тобто основним об'єктом злочинів у сфері службової діяльності слід визнати здійснювану з дотриманням законодавства діяльність (вчинення певних дій чи утримання від їх вчинення) службових осіб, пов'язану з виконанням (реалізацією) покладених на них обов'язків та наданих їм прав, тобто в межах їх компетенції та повноважень, у зв'язку з займаною ними (постійно чи тимчасово) посадою чи покладенням на них виконання певних обов'язків компетентним органом чи компетентною особою. Зазначена діяльність сама по собі є соціальною цінністю.

Виходячи з цього родовий об'єкт злочинів у сфері службової діяльності можна визначити як встановлений (регламентований законодавством та локальними нормативними актами) порядок реалізації службовими особами своїх повноважень (управлінських функцій) в межах наданих їм прав та покладених на них обов'язків (повноважень та компетенції), який передбачає дотримання прав, свобод та інтересів окремих фізичних та юридичних осіб, інтересів держави і суспільства в цілому, а також авторитет органів влади, об'єднань громадян, суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені та/або в інтересах яких діють службові особи.

Слід погодитись із А.В. Наумовим, що хоч, як правило, кожен злочин має один безпосередній об'єкт — певне благо (інтерес), якому спричиняється шкода внаслідок вчинення певного злочину, — є такі злочини, які одночасно посягають на два безпосередні об'єкти (так звані двооб'єктні злочини). У таких випадках один із об'єктів є головним (основним), а інший додатковим. Питання ж про те, який саме безпосередній об'єкт основний, а який додатковий, вирішується в залежності не від важливості правоохоронюваного блага, а від його зв'язку з родовим об'єктом. При цьому, на думку А.В. Наумова, додатковий об'єкт може