Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

потерпілий; 2) права, свободи та інтереси потерпілого; 3) соціальні зв'язки між членами суспільства з приводу реалізації ними належних їм прав, свобод та інтересів, у тому числі в формі правовідносин. При цьому потерпілим від злочину є не лише фізична особа як людина і громадянин, а й утворені нею інституції — юридичні особи (підприємства, установи, організації різних форм власності і різного спрямування), держава в особі створених нею органів державної влади на підставі делегованих їй громадянами повноважень, саме суспільство. § 2. Об'єкт злочинів у сфері службової діяльності

За радянських часів у КК двох союзних республік — УРСР та Узбецької РСР давалось законодавче визначення поняття службового злочину. Зокрема, в ч. 1 ст. 164 КК УРСР 1960 р. службовий злочин визначався як порушення службовою особою обов'язків, зумовлених її службовим становищем, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, Законом від 28 січня 1994 р. наведене визначення поняття службового злочину було доповнено словами «або інтересам суб'єктів підприємницької діяльності»[81].

Законодавча дефініція службового злочину, яка містилась у ч. І ст. 164 КК 1960 р. піддавалась обґрунтованій критиці за її неповноту і неточність, зокрема за відсутність у ній вказівки на родовий об'єкт службових злочинів[82]. А тому при внесенні змін до КК 1960 р. Законом України від 11 липня 1995 р., яким глава VII Особливої частини КК 1960 р. була викладена в новій редакції із зміною її назви із «службові злочини» на «посадові злочини», визначення поняття службового злочину було виключене із КК.

Стосовно КК 1960 р. В.О. Навроцький давав таке визначення посадових злочинів: «це передбачені главою VII Особливої частини КК суспільно небезпечні діяння, які порушують правильну діяльність державного апарату або апарату підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, полягають у порушенні посадовою особою обов'язків по службі чи в протиправному впливі на посадових осіб і заподіюють істотну шкоду правам та інтересам, які охороняються законом»[83].

Слід погодитись із В.О. Навроцьким, що законодавець у 1995 р. необґрунтовано перейшов від термінів «службовий злочин», «службова особа» до термінів «посадовий злочин», «посадова особа», оскільки перший із них правильно акцентував увагу на тому, що такі злочини пов'язані із службою — діяльністю відповідних осіб, з порушенням ними функціональних обов'язків, а другий (посадовий злочин, посадова особа) — вказує лише на факт зайняття відповідної посади, може неправильно орієнтувати на притягнення до кримінальної відповідальності вже за сам факт зайняття посади на підприємстві, в установі, організації, з діяльністю яких пов'язано заподіяння шкоди[84].

М.І. Мельник під злочинами у сфері службової діяльності розуміє передбачені КК України суспільно небезпечні діяння, які посягають на встановлений законом порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності своїх повноважень і пов'язані з порушенням службовою особою таких повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам і інтересам фізичних і юридичних осіб, державним або громадським інтересам[85].

Схожий підхід до визначення об'єкта злочинів у сфері службової діяльності у А.В. Савченка, В.В. Кузнецова і О.Ф. Штанька, які вважають, що родовим об'єктом цих злочинів є установлений законом порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності своїх повноважень, а безпосередніми — правильна (нормальна) службова діяльність певних ланок державного та громадського апарату, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань підприємств, установ і організацій. Крім того, додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочинів у сфері службової діяльності, на їх думку, можуть бути: здоров'я і гідність особи, її права та свободи, власність, інші блага[86].

Не зазнав суттєвих змін підхід до визначення родового та безпосереднього об'єктів злочинів у сфері службової діяльності і стосовно цих злочинів за КК України 2001 р. Зокрема, М.І. Мельник вважає, що родовим об'єктом цих злочинів є встановлений законодавством порядок здійснення посадовими та службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності своїх повноважень, а безпосереднім (виходячи з розподілу управлінської праці взаємопов'язаних і взаємодіючих ланок апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує чітко визначені функції, тобто виходячи з функціональної ознаки) — правильна (нормальна) діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України. Крім того, на думку М.І. Мельника, додатковими факультативними об'єктами злочинів, передбачених ст. 364, ст. 365, ч. 2 ст. 366 та ст. 367 КК, можуть бути охоронювані законом блага особи — трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина, власність тощо, а для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, такі блага, як здоров'я і гідність особи є обов'язковим додатковим об'єктом