Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

Дещо інший підхід до визначення об'єктів (родового та безпосередніх) злочинів у сфері службової діяльності у Н.О. Гуторової — одного з найбільш послідовних, на мій погляд, представників теорії суспільних відносин як об'єкта злочину. Вона визначає об'єкт злочинів у сфері службової діяльності як суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування державних або саморегулівних органів, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності. Додатковими об'єктами цих злочинів, на її думку, можуть бути особа, власність, інші права і законні інтереси громадян[88]. Зокрема, додатковим об'єктом зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службового підроблення та службової недбалості Н.О. Гуторова називає права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб чи громадян і організацій, інтереси суспільства і держави в цілому, а додатковим об'єктом злочинів, передбачених ст. 368–370 КК, — права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб[89]. У цілому Н.О. Гуторова дає таке визначення поняття службових злочинів: це суспільно небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), вчинювані службовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень всупереч інтересам служби або шляхом невиконання чи неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, які заподіюють істотну шкоду або містять реальну загрозу заподіяння такої шкоди нормальному функціонуванню державних або самоврядних органів, підприємств, установ або організацій незалежно від форм власності[90].

І.В. Хохлова та О.П. Шем'янов під родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності розуміють суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а їх безпосередніми об'єктами — правомірну (визначену законодавством України) діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності у будь-яких галузях їхньої діяльності та їх авторитет. Крім того, на їх думку, злочини, передбачені ст. 364, ст. 365, ч. 2 ст. 366, ст. 367 КК, можуть посягати і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та інші, права та свободи людини і громадянина, власність тощо), які є факультативним додатковим об'єктом цих злочинів, а для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, такі блага, як здоров'я і гідність особи, є обов'язковим додатковим об'єктом цих злочинів[91].

Стосовно визначення родового об'єкта службових злочинів в теорії радянського кримінального права спостерігався (існував), на думку О.Я. Светлова, загальноприйнятий підхід — це правильна, що відповідає інтересам комуністичного будівництва, діяльність радянського державного апарату[92]. Наведене визначення родового об'єкта службових злочинів є сприйняттям більшістю радянських вчених його визначення, яке дав А.Н. Трайнін у 1939 р., — це «правильна, що відповідає інтересам соціалістичного будівництва, діяльність державного і громадського апарату»[93]. Щодо наведеного визначення Л. Брич та В. Навроцький зазначають, що воно, з врахуванням поправок на час і ситуацію в державі, в цілому зберегло свою актуальність[94], з чим слід погодитись.

П.С. Матишевський також писав, що до службових злочинів відносяться тільки такі види суспільно небезпечних діянь, які посягають на правильну діяльність радянського державного і громадського апарату в будь-яких її сферах[95].

Взявши за основу «загальноприйняте» визначення радянськими вченими поняття родового об'єкта службових злочинів і поділяючи його, О.Я. Светлов дав таке визначення поняття службового злочину: «Службовим злочином визнається вчинення службовою особою всупереч інтересам служби суспільно небезпечних діянь, що посягають на правильну діяльність державного і громадського апарату і спричинили шкоду державним та громадським інтересам чи охоронюваним законом правам і інтересам окремих громадян»[96].

О.Ф. Бантишев та В.І. Рибачук вважають, що з усіх відомих їм визначень службових злочинів радянських часів визначення, яке дав О.Я. Светлов, було «найменш заідеологізованим»[97].

На думку П.С. Матишевського, об'єктом службових злочинів є правомірна діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їх діяльності та їх авторитет, За радянського часу родовий об'єкт службових злочинів П.С. Матишевський визначав як правильну діяльність радянського державного і громадського апарату в будь-яких її галузях, а самі службові злочини — як порушення службовими особами обумовлених їх службовим становищем обов'язків, яке спричинило суттєву шкоду державним або громадським інтересам чи охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян[98].

Д.І. Крупко також вважає, що об'єктом злочинів, передбачених ст. 364–370 КК, є нормальне функціонування державного і громадського апарату, організацій, підприємств і установ (незалежно від форм власності)[99], а злочину, передбаченого ст. 368, також і авторитет цих органів