Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

— Авіація сьогодні переживає епоху Стефенсона, — заявляв він, маючи на увазі винахідника парового локомотива. — Наші машини тендітні й крихкі — одного дня вони стануть дужими й міцними та безцінно прислужаться нашій країні.

Ідея ця й справді настільки його захопила, що він і сам бажав побувати в небі — та навчитись пілотувати.

Щоб зрозуміти, наскільки шаленою була ця ідея, пригадайте, що від зорі авіації минуло якихось десять років. Усього лише в 1903 році Орвілл та Вілбер Райти врешті спромоглись у Кітті-Гоку відірвати свою химерну штукенцію від землі. А тут Черчилль: 39 років, не зовсім у формі, і хоче, щоб його навчили літати — на оцих апаратах, у яких сучасне око заледве впізнає літак, які радше схожі на гігантських і чудернацьких комірчастих повітряних зміїв, із полотна, з колесами від візочка й двигуном від газонокосарки, зв’язаних докупи мотузками і шкіряними ремінцями.

Вигляд у цих літаків був смертельно небезпечний. Такі вони й були. Якось підрахували, що в 1912 році один із п’яти тисяч польотів завершувався смертю, а за сучасними стандартами це надзвичайно. Порівняймо для прикладу з іншим видом пересування, який інколи також вважають небезпечним (доволі нелогічно), — з подорожуванням по Лондону на велосипеді, де фатально завершується одна на 14 мільйонів поїздок. Тепер розумієте, як ризикував Черчилль?

У наші дні нікому не дозволили б здійнятись у небо на такій машині, тим паче старшому урядовому міністру. Одним із перших інструкторів Черчилля був 23-річний нащадок аристократів на ймення Спенсер Ґрей — він літав, допоки після серйозної аварії та ушкоджень, що змінили все його життя, мусив розпрощатись із цією справою.

Друзі постійно відмовляли Черчилля від цієї затії. Кузен Санні, герцог Мальборо, писав: «Не думаю, що випадатиме мені нагода й надалі вам писати, якщо ви продовжуватимете свої польоти Небесами. Я дійсно вважаю, вам варто полишити оці вправи, чи розваги, чи як ви це собі називаєте — оце заняття, сповнене такої небезпеки для життя, — принаймні заради дружини, сім’ї та друзів. Це неправильно». Фредерік Едвін Сміт і поготів назвав це «дурістю» й «несправедливим рішенням стосовно власної сім’ї».

Кузина леді Лондондеррі через це вважала, що Черчилль «не в собі». А дружина Клементина просто божеволіла — бувало, Черчилль навіть нишком тікав, не сказавши їй ані слова. «Сьогодні я був неслухняний і літав», — зізнався 29 листопада 1913 року Черчилль, ніби він пробрався в комору і з’їв пудинг, приготований для дітей.

Наступним його інструктором був такий самий жвавий молодий капітан Ґілберт Вайлдмен-Лашингтон. Увесь день 30 листопада (свій день народження) Черчилль провів із ним, переважно в небі. Про старанного учня своїй нареченій, міс Ейрлі, капітан Гайнз писав: «Ми з Вінстоном почали приблизно о 12:15, і його так захопило, що я ледве витягнув його з машини; по суті, за винятком 45 хвилин на ланч, ми були в апараті до 3:30. І він подає великі надії й надалі продовжуватиме навчання і практику».

У Лашингтона був короткий ланч. Черчилль помітив світлину молодої пані і запитав: «Коли весілля?» Капітан відповів, що саме на нього й збирає, — навчання Черчилля, зрозуміло, було тим необхідним додатковим заробітком. На жаль, весілля так і не відбулось. Три дні по тому, не впоравшись із керуванням, Лашингтон загинув у тому самому літальному апараті, у якому відбувалися їхні заняття.

Зберігся моторошний лист від Черчилля Лашингтону, очевидно, написаний увечері того дня, який вони провели разом у літаку. Черчилль запитує про причини того, що йому не вдавалося впоратися зі штурвалом і чому він такий тугий. «Можливо, річ у тому, що я надто сильно його тисну проти себе», — пише він загадково. Лашингтон відписав і підтвердив, що, мабуть, причина в тому. Він і сам пробував кермувати, і здавалось, що усе добре. «Ви засильно тиснули проти себе», — відповів він перед своїм останнім, фатальним польотом.

Вас цікавить: що означає «тиснути проти себе»? Як це? Чи Черчилль справді розумів, що відбувалося з тими примітивними закрилками й важелями? Чи хтось узагалі розумів?

Після загибелі Лашингтона Черчилль поклявся Клементині, що покине літати. А згодом, у 1914 році, після запрошення французького аса Ґустава Гамеля прилетіти до них із Парижа для показів перед Королівським льотним корпусом, він клявся знову.

Гамель вилетів із Парижа, і його більше не бачили. Та Черчилль продовжував літати. Він постійно залітав до Франції, як той жайворонок у височині, і вихвалявся швидкістю й зручністю повітряного пересування. Ось у 1919-му він знову за штурвалом, хоч іще до того доленосного інциденту в Кройдоні фатум не раз віщував йому загибель.

Якось він геть загубився в бурі над Північною Францією, аж довелося знизитися настільки, щоб було видно залізничну колію, за якою можна було зорієнтуватись. А перед тим, минулого місяця, він зазнав серйозного зіткнення на аеродромі в Бюку неподалік Парижа. Висока трава сповільнила розгін перед злетом, і шасі наштовхнулося на бордюр дороги, якої було не видно в кінці злітної смуги.

Літак перекинувся — як підстрелений заєць, казав Черчилль, — і він повис догори дриґом на пасах безпеки. Тепер, у лабетах жорстокого випадку, його чекало возз’єднання із землею Кройдона, і, якщо перед його очима пробігло все життя, він помітив, що так нерозсудливо поводився вже роками.

Якщо ж ми візьмемо до уваги дивовижну хоробрість, яку він виявляв у ранній військовій кар’єрі, то мимоволі дійдемо висновку, що він цілеспрямовано забавлявся з небезпекою. Так, ніби просто жадав, як той Ахіллес або Артурів лицар, здобути успіх, який приходить не просто від перебування в гущі битв, а понад усе від того, щоб бути поміченим у розпалі бою.

Його подвиги почалися на Кубі у 20 років, коли він уперше приміряв на себе ту двозначну роль, яка так добре йому пасувала: був і офіцером британської армії, і разом з тим репортером на передовій.

Сандгерст було закінчено задовільно, тобто він став упевненим та вмілим наїзником і закінчив двадцятим зі 130 студентів на курсі, а згодом навіть вступив корнетом до 4-го гусарського полку Її Королівської Величності. Однак служба в армії дешево не обходилась, тож він знайшов винахідливий спосіб використати журналістику для додаткового заробітку та власноручного шліфування своєї репутації.

Коли кубинці повстали проти іспанських колонізаторів, Черчилль хитрощами проник до іспанських сил. Насправді ж під