Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

Та все ж азартний темперамент він передав синові — і це відіграло неабияку роль.

На момент приходу Вінстона Черчилля до влади в травні 1940-го багато кого це вразило, чимало було і тих, кого злякало, — та багато хто просто вважав це неминучим. Адже навіть у 1936 році, хоч і не схвалюючи ідею допущення Черчилля до місця в Кабінеті, Стенлі Болдвін зауважив, що його кандидатуру все ж варто тримати в запасі на випадок потреби в прем’єр-міністрі воєнного часу.

У 1939 році Лондоном були розвішані плакати з гаслами «Чого вартий Черчилль?». Кандидати брали участь у спеціальних додаткових виборах із програмою «Повернути Черчилля». А в травні 1940-го, незадовго до дебатів щодо Норвегії, до Черчилля в кулуарах підійшов його послідовник Гарольд Макміллан і сказав: «Нам потрібен новий прем’єр-міністр, і ним повинні стати ви».

Як висловився Черчилль про момент, коли врешті обійняв посаду: «Здавалося, ніби я крокував у парі з долею. Усе моє життя було суцільною підготовкою до цього дня, до цього випробування». Складається враження, що йому й справді було якимось чином визначено наперед посісти це місце, і це відчував не тільки він.

Більше ні в кого не було стільки досвіду боротьби — як на політичному, так і на бойовому фронті; ніхто й близько не був людиною масштабів Черчилля чи принаймні такого рівня, якого вимагали ті події. Існувала й дещо глибша причина, чому люди вважали Вінстона Черчилля за людину, чиє існування призначене саме для того моменту.

Вони розуміли, що у своєму дивовижному життєвому шляху злетів і падінь він дотримувався принципів Рендольфа не тільки в герцогській зневазі до партії чи гомеричній жазі слави, а й у волі ставити на себе і відстоювати свої ідеї — іти на ризик, який більше ніхто б не прийняв.

У мирний час така поведінка може бути катастрофічною, але виграти війну неможливо без уміння ризикувати, і вже точно неможливо ризикувати без хоробрості. Саме це й була та риса, яку люди відчували в Черчиллі. Саме тому в 1940 році деякі з них так прагнули бачити його прем’єром — попри висміювання з боку верхів торі та примиренців.

Увесь пройдений ним кар’єрний шлях був свідченням первісної чесноти — тієї, котра, як він сам зазначав, уможливлює всі інші і в наявності якої просто не може бути сумніву, — його безмірної фізичної та моральної відваги.

35 «Turf» — закритий джентльменський клуб у Лондоні.

36 Мається на увазі епізод із гумористичного твору Пелема Ґренвілля Вудгауза «Ваша взяла, Дживсе!».

Розділ 5

Кожен вчинок відважний, кожна дія шляхетна

Кройдон, 18 липня 1919 року, чудовий літній вечір. Війна закінчилась, і Черчилль, давно оклигавши від ганьби Ґалліполі, повернувся до уряду. Після важкого дня на посаді міністра воєнного часу та авіації він ледве стримував збудження — настав час одного з занять із пілотування.

Автомобіль швидко домчав Вінстона до аеродрому на південь від Лондона — залишалося ще кілька годин до заходу сонця. Разом з інструктором, капітаном Джеком Скоттом, Черчилль видерся на біплан — це був «de Havilland Airco DH.4» із мідним каркасом та гарним дерев’яним пропелером. Керувати машиною можна було з обох сидінь, і Джек сів на переднє, а Вінстон — за ним. Хоча Черчилль не мав офіційної ліцензії пілота, у нього було достатньо досвіду, щоб самостійно здійнятись у повітря.

Деякий час усе, схоже, відбувалося за планом: літак упевнено розігнався полем, двигун мав чудову тягу, і вони здійнялися на 70 чи 80 футів над головами наземної команди, яка спостерігала за польотом. Це, мабуть, було чудове видовище — один із найзнаніших британських діячів у шкіряному шоломі та пілотських окулярах ширяє вгору в апараті, який тоді був передовим технологічним здобутком Британії. Один із першопрохідців із часів Ікара, який спробував підкорити небеса та кинути виклик силі тяжіння в машині, важчій за повітря.

Але саме тоді, коли вони перетнули безпечну в разі падіння висоту, справи пішли не за планом.

У ті дні Кройдонський аеродром було відгороджено рядами височенних в’язів, і, щоб набрати висоту, пілотові доводилось оминати дерева, виконавши пару віражів, спершу праворуч, а потім ліворуч. Черчилль виконав перший із них — без проблем. Між підпірками свистів вітер, а спідометр показував 60 вузлів — достатньо, щоб двигун не заглух.

Він повернув ліворуч, і чутливі кіль та елерон слухняно підкорилися. Повільно та обережно він вирівняв кермовий важіль (як його і вчили), щоб апарат вийшов із крену. Вирівняв до кінця, перемістив ручку важеля десь на фут, але помітив щось дивне.

Літак залишався в крені під 45 градусів. Машина ніяк не відповідала на керування, більше того, нахилилася ще дужче вліво. Швидкість стрімко падала. Вінстонові Черчиллю одразу стало очевидно — вони з капітаном Скоттом у халепі.

«Вона не слухається», — сказав Черчилль Скоттові, вельми досвідченому та вправному пілоту, який навіть уже пережив кепську аварію й міг довести це своїми ранами.

І в той момент Черчилль відчув, як Скотт перебрав керування, педалями й важелем тепер розпоряджався він. Тягнув їх і тиснув, виконуючи єдино можливий у такій ситуації маневр: спрямував ніс літака додолу, щоб набрати достатньо швидкості та вийти з бічного ковзання. Якби вони були вище, це могло б спрацювати, але вони піднялись лише на 90 футів від землі. Катастрофа була неминуча.

Літак був некерованим і все знижувався, і Черчилль побачив залитий сонячним світлом аеродром, який ніби купався в лиховісному жовтому сяйві. І тієї миті — а в нього були хіба миті — у голові промайнуло: «Мабуть, це смерть». І так, імовірно, воно й було.

Та покиньмо на секунду-дві нашого героя, який стрімко мчить до твердої землі Кройдона. Погляньмо в минуле, на ризиковані ситуації, які вже перед ним поставали. Розгляньмо, як часто статистика могла свідчити не на його користь — і не тільки в кар’єрі авіатора, а й на всьому шляху його самозакоханої пристрасті до всілякої слави.

Нав’язлива цікавість до польотів з’явилася у Черчилля ще до Першої світової, коли він обіймав посаду Першого лорда Адміралтейства. На початку 1913-го після відвідин морської повітряної бази в Істчерчі на острові Шеппі його полонила тамтешня атмосфера і те, як молоді Біґлзи37 холоднокровно ширяли небесами, випробовуючи прототипи перших у світі моделей гідролітаків (слово, винайдення якого приписують Черчиллю). Якби не вуса, то було б схоже на початки американської космічної програми: усі як на підбір, «хлопці хоч куди»38.

Черчилль одразу побачив потенціал