Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

Тисячами трупів прокладали ці люди дорогу радянським частинам. І, як потім пояснював маршал Г. Жуков американському маршалу Д. Ейзенхауеру, після того як проходила ця “чорна піхота”, “на полі залишаються тільки протитанкові міни, які сапери успішно розміновують, і ми пускаємо техніку”. Ця практика закидання ворога трупами забрала ще кілька мільйонів людей, які ніде, ніколи не були і вже не будуть обліковані… Щодо репресивної політики центру радянської влади до визволеного українського населення говорить той факт, що в 1944 р. за підписом Берії та Жукова був виданий — під грифом “совершенно секретно” — указ про виселення “всіх українців”, котрі перебували на окупованій території, у віддалені райони Росії. А за тими з них, хто перебував у армії, встановили постійний агентурний нагляд.

26 березня 1944 р. радянські війська перетнули кордон з Румунією, 8 квітня — з Чехословаччиною.

Визволена територія України починала відроджуватись. У цьому їй допомагали радянські республіки, хоча скрута була скрізь. Відроджувалась і командно–адміністративна система радянського режиму та її репресивна політика. З’являлися факти “відкритих контрреволюційних виступів”, як доповідав один із секретарів Одеського обкому в ЦК. Часто селяни виступали проти колгоспної системи, за це їм відрізали присадибні ділянки, виселяли із сіл тощо. Виселяли й за те, що були… на окупованій території, ніби це була їхня провина…

Було очевидним, що за роки війни радянська влада не змінилася. Найбільший збройний опір їй чинили в Західній Україні, де залишилися загони ОУН–УПА, які тепер взяли курс на організацію масового опору радянській владі.

Під ударами регулярних військ Червоної Армії УПА розсипалася на велику кількість збройних загонів, проти яких розпочали військові операції сили НКВС радянської України, їх нараховувалося 379 формувань, тисячі вояків, яких повсюдно підтримувало місцеве населення. За офіційними даними, оунівці здійснили 14,5 тис. операцій і терористичних актів, у яких загинули тисячі місцевих жителів, представників нової влади зі Східної України, 25 тис. Військових.

Ця діяльність дорого обійшлася Західній Україні, оскільки тяжкий молот беріївських репресій спустошував край через масові депортації в східні регіони Союзу. В цілому Україна, за визначенням сталінського міністра зовнішніх справ Молотова, зазнала у цій війні “найбільших жертв”. За словами Ф. Рузвельта, “Сталін відчував, що його становище в Україні було тяжким і непевним… що право голосу України (в ООН — Авт.) є суттєвим для збереження радянської єдності. Ніхто не міг визначити точно рівень труднощів в Україні, але, очевидно, ми чули у Вашингтоні про те, що під час німецького наступу була можливість відокремлення України від Радянського Союзу”.

Втрати України були величезні. Офіційна версія подавала таку цифру — 20 млн, потім — 27 млн осіб загинуло в усьому Радянському Союзі в роки Другої світової війни. Проте російський письменник Віктор Астаф’єв, посилаючись на знавців цієї проблеми, говорить про 47 млн осіб. З них українців — більше 14 млн осіб.

Водночас треба зауважити, що післявоєнна доба не була в усьому негативною для України. До складу УРСР увійшло після звільнення від фашистської окупації Закарпаття (1945) і в основному було завершено збирання етнічних українських земель. Це сприяло економічному й культурному поступу всього українського народу.

Український народ разом з іншими народами Європи дістав міжнародне визнання своєї мученицької боротьби проти фашизму. У 1944 р. Москва надала право відновити Україні міністерство зовнішніх справ. Проте вся українська зовнішня політика відбувалася тільки у фарватері союзного міністерства й уряду. Щоправда, цей дозвіл був вимушений для Москви. Очевидно, у такий спосіб радянський центр визнав заслуги українців у Другій світовій війні. Разом із державами антигітлерівської коаліції у квітні 1945 р. Україна виступила засновником визначної міжнародної організації — ООН і стала суб’єктом міжнародних відносин. Це сприяло утвердженню її на міжнародній арені і формуванню в українців почуття гідності та впевненості в майбутньому.

Але на історичному шляху в боротьбі за свою державницьку незалежність Україну чекали нові випробовування.

Друга світова війна принесла Радянському Союзові перемогу. І це викликало в суспільстві велике патріотичне піднесення, гордість за свій народ, а разом з тим і надії на кращі часи, на те, що чорне минуле з його репресіями і гоніннями не повториться. Сотні тисяч радянських людей побували за кордоном і власними очима побачили багатий “загниваючий капіталізм”, його культурні досягнення. Всі вірили, що настав мир, який принесе і в радянську країну всім людям добробут і свободу, — вони варті були того. Адже перемогу здобули шляхом величезних втрат.

Перелік