Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
Головними завданнями цивільного права було забезпечення безроздільного панування та охорона державної власності, зміцнення централізації і плановості народного господарства. Державою-монополістом непомірно завищувалися ціни на промислові товари і занижувалися на сільськогосподарську продукцію. Встановився стійкий пріоритет плану над ринком.
Одним з перших заходів на шляху до забезпечення централізованого планового керівництва народним господарством стала постанова ЦВК і РНК СРСР від 30 січня 1930 р. «Про кредитну реформу». Відповідно до неї значно посилилась роль Державного банку, відбулась реорганізація Всеросійського та Всеукраїнського кооперативних банків, сільськогосподарських банків, сільськогосподарських кредитних спілок. Всупереч принципам госпрозрахунку запроваджувалося пряме банківське кредитування, скасовувалися комерційне кредитування та вексельний обіг. Банки почали надавати кредити у відповідності з банківським кредитним планом лише на цілі передбачені виробничо-фінансовим планом підприємств. В такий спосіб систему кредитування було поставлено в залежність від планових завдань держави.
Договори між суб’єктами господарювання укладалися лише у межах планових завдань на підставі загальносоюзних актів про договірні кампанії. Так, Постановою РНК УСРР від 26 червня 1932 р. категорично заборонялося одностороннє розірвання або зміна договорів. Постанови РНК СРСР про порядок укладання договорів на 1933 та 1934 роки встановлювали загальні форми і конкретний зміст договорів, регламентували питання сплати пені, неустойки, штрафу, відшкодування збитків у разі невиконання договірних зобов’язань. З метою посилення планового керівництва поставками застосовувались «протокольні угоди», «основні умови поставки» між центрами господарських систем, в яких визначався порядок укладання та основний зміст майбутніх прямих договорів. У випадках поставок деяких видів продукції (метали, металопродукція тощо) на підставі адміністративних актів (планових завдань, наказів) зобов’язання виникали безпосередньо з них.
На посилення відповідальності за своєчасне виконання зобов’язань спрямовувалась постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 19 листопада 1934 р., що встановлювала півторарічний строк позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами і організаціями.
Певна увага приділялась розвитку й охороні власності кооперативних організацій. Так, постановою ЦВК і РНК УСРР від 21 серпня 1935 р. заборонялося вилучення будь-якого їхнього майна, а вирішення цих питань було віднесене до виключної компетенції уряду республіки.
Хоча в Цивільному Кодексі формально зберігалося право приватних осіб на вступ в акціонерні торгівельні та промислові товариства, на підставі ст. 1 цього кодексу приватногосподарська діяльність і пов’язані з нею майнові права не охоронялися законом, як такі, що суперечили їхньому соціально-господарському призначенню. Актами союзної влади приватний капітал витіснявся з економіки. Так постановою ЦВК і РНК СРСР про колгоспну торгівлю від 20 травня 1932 р. приватним торгівцям було заборонено відкривати магазини і лавки. Порушникам загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 10 років. В результаті існування приватної господарської діяльності з кінця 20-х років поступово припинялося, а в середині 30-х років вона практично зникла.
Конституція 1937 р. остаточно закріпила перемогу державної власності в економіці. Зокрема в ст.4 зазначалося, що „економічну основу УРСР становить соціалістична система господарства та соціалістична власність на знаряддя й засоби виробництва, що утвердилась внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і експлуатації людини людиною”.
Зміни в трудовому праві були спричинені новими завданнями в галузі регулювання праці щодо піднесення її продуктивності. Згідно із змінами і доповненнями до Кодексу законів про працю 1922 р., внесеними постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 р., робітники і службовці промисловості й транспорту переводились на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ працювали за безперервним робочим тижнем, працівники по черзі одержували вихідні дні у різні дні тижня. Заробітна плата в її основних формах (відрядній, погодинній, преміальній) нараховувалась залежно від професійної кваліфікації працівника.
З метою зміцнення трудової дисципліни влада вдається до жорстких санкцій. Так, за постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважної причини мала наслідком звільнення з роботи, що тягло за собою й позбавлення житлової площі, якщо працівник користувався житлом даного підприємства. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 27 квітня 1934 р. на підставі аналогічної загальносоюзної постанови внесли зміни до КЗпП, якими встановлювалося, що в разі невиконання працівником встановленої норми виробітку з його вини оплата праці здійснюється за кількістю і якістю виробленої продукції, тобто без забезпечення мінімального заробітку. В 1938 р. встановлено кримінальну відповідальність за прогули, а в 1940 р. — за запізнення на роботу. В 1940 році заборонили працівникам за власним бажанням переходити з одного підприємства на інше та звільнятися з роботи за власним бажанням.
На зміцнення трудової дисципліни спрямовувалося прийняття Статутів про дисципліну: у 1933 р. на залізничному транспорті, в органах юстиції; у 1934 р. — на водному транспорті; у 1935 р. — в органах зв’язку, у сфері електроенергетики. У 1938 р. були введені єдині трудові книжки, в яких фіксувалась уся трудова діяльність працівників.
Поряд з цим, приймаються заходи щодо стимулювання працівників. Відповідно до постанови РНК СРСР, ЦК ВКП(б) і ВЦРПС від 28 грудня 1938 р. запроваджується диференційований підхід, залежно від стажу роботи і кваліфікації працівника при виплатах допомоги по державному соціальному страхуванню, вводяться надбавки до пенсій за безперервний стаж роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 грудня 1938 р. установлюється звання Героя Соціалістичної Праці, запроваджуються медалі «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку».
Перехід до суцільної колективізації спричинив суттєві зрушення у колгоспному та земельному праві. В основі цих змін було створення видимості законності широкої кампанії розкуркулення на селі. Так, постановою ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством» заборонялася оренда землі та використання найманої праці в сільському господарстві та вводилась конфіскація засобів виробництва у куркулів.
Ці заходи були конкретизовані у постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 5 квітня 1930 р. «Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації». Обласним виконкомам надавалося право конфісковувати майно куркулів і передавати його у фонди колгоспів як вступний внесок батраків та бідняків.
На спричинений конфіскаціями масовий забій селянами власної худоби влада відреагувала посиленням репресій. Згідно з постановою РНК УСРР від 15 січня 1930 р. куркулів, що проводили „хижацьке різання худоби”, а також підбурювали до цього інших селян, позбавляли права користуватися землею з конфіскацією худоби і реманенту та одночасним притягненням до кримінальної відповідальності.
На підставі положення ЦВК і РНК СРСР від
