Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

вимагати допиту котрогось із свідків. Попри складність справи, викликаної економічними розмірами запобіжних заходів та кількістю юридичних і фізичних осіб, які повинні б були знайомитись із матеріалами справи, прокурор Республіки в прискореному порядку представив судові вищої інстанції Парижа просте поліційне розслідування, за матеріалами якого він прийняв рішення викликати заявника безпосередньо до суду. В результаті цього, жодної інформації судового характеру не відкрито і не призначено жодного судді-слідчого. Отже, на етапі попереднього розслідування справи заявник не міг ані клопотати про вчинення певних слідчих дій, ані заперечити особам, які висували обвинувачення проти нього та наводити їм власні контраргументи. В подальшому впродовж етапу судового розгляду його єдину вимогу бути заслуханим та мати очну ставку безапеляційно відхилив апеляційний суд Парижа. Результатом цього стало те, що вся система обраного заявником захисту, в основу якої було покладене слухання на відкритому засіданні у вигляді змагального процесу і заслуховування витребуваних свідків як обвинувачення, так і захисту — ця система виявилась скомпрометованою. За таких обставин, Європейський суд не вважає необхідним вдаватись до абстрактних розмірковувань щодо обґрунтованого чи необґрунтованого характеру слухань, що їх вимагав заявник, оскільки він вважає, що при такому стані справ ці слухання могли б сприяти, за обставин цієї справи, виваженості та рівності, які мають панувати впродовж усього судового розгляду між обвинуваченням та захистом. Загальна організація судового процесу, отже, вимагала надати заявникові можливість допитати або вимагати допиту обраних ним свідків. В результаті, заявникові не надали адекватної та достатньої можливості для користування своїм правом на захист.

59. Як висновок, з огляду на особливе значення, що приділяється дотриманню прав на захист в кримінальному процесі, Європейський суд вважає, що заявник був позбавлений можливості скористатись справедливим судом. Тому, порушено пункт 1 та підпункт ё) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Ойстон проти Сполученого Королівства» (Oyston v United Kingdom) (ухв.), 42011/98, 22 січня 2002 року.

Суд зазначає, що апеляційний суд дав заявникові дозвіл на подання апеляції на тій підставі, що ці докази — хоч і не допустимі в точному сенсі — могли б бути використані для доведення неможливості довіряти потерпілій, і що слід зважити, чи не засуджено заявника, з огляду на це, на підставі ненадійних доказів. Заслухавши доводи заявника в апеляційному порядку, апеляційний суд підтвердив думку, що, відповідно до статті 2 Закону 1976 року, відомості, які стосуються цих відносин, не були б визнані допустимими. При цьому він, проте, зауважив, що якби такі докази змусили його поставити під сумнів надійність свідка, то він дуже неохоче віддав би перевагу формальній нормі. Відтак він перейшов до розгляду цих доказів і з причин, які цьому Суду видаються переконливими, дійшов висновку, що вони не стосуються питання про те, чи її зґвалтував заявник.

Заявник стверджує, що питання про надійність Дж. мало істотне значення, оскільки присяжні мусили, по суті, вирішити, хто говорив неправду — Дж. або Л. За таких обставин, як він стверджував, апеляційний суд не повинен був намагатися передбачати, який вплив ці додаткові докази справили б на думку присяжних щодо надійності Дж. і Л. як свідків. Окрім того, він стверджував, що апеляційний суд не звернув уваги на вимоги справедливості, коли оцінював питання про те, чи нові докази не ставлять під сумнів підставність засудження.

... Суд вважає, що фактична сторона цієї справи виявляє більшу аналогію до справи «Едвардз проти Сполученого Королівства»,у якій, як і в цій справі, апеляційний суд розглядав докази, що з’явилися вже після суду над заявником. Тоді Суд установив, що права захисту були забезпечені процедурою розгляду в апеляційному суді, де адвокат заявника мав усі можливості для того, щоб спробувати переконати суд у необхідності скасувати обвинувальний вирок, з огляду на нові дані, і що апеляційний суд був у змозі сам оцінити значення нових доказів та визначити, чи дала б наявність такої інформації на стадії розгляду в першій інстанції поставити питання про перегляд вердикту присяжних.

Суд не бачить причин, щоб при розгляді цієї заяви зробити інший висновок.

10. Допит свідків

«Відаль проти Бельгії» (Vidal v Belgium), 12351/86, 22 квітня 1992 року.

34. Спочатку заявника після прийняття доказів ряду свідків виправдали. Коли судді апеляційної інстанції постановили замінити виправдувальний вирок обвинувальним, нових доказів вони не мали; окрім усних заяв двох обвинувачуваних, зроблених у Льєжі, та єдиного, хто ще залишався, обвинуваченого в Брюсселі, в основу свого рішення вони поклали лише документи, що містились в матеріалах справи. Більше того, Брюссельський апеляційний суд не навів мотивів своєї, не більш як імпліцитної, відмови в клопотаннях про виклик як свідків панів Скої, Бодара, Дофена і Досена.

Безперечно, в обов’язки Суду не входить висловлення думки щодо релевантності в такий спосіб наданих і відхилених доказів чи, в загальнішому сенсі, винуватості чи невинуватості пана Відаля, але цілковите незгадування у рішенні від 11 грудня 1985 року про це питання не узгоджується з концепцією справедливого судового розгляду, яка лежить в основі статті 6... А надто, якщо зважити на те, що Брюссельський апеляційний суд ухвалив суворіший вирок, аніж той, який був постановлений 26 жовтня 1984 року, замінивши три роки чотирма та не зупиняючи виконання, як свого часу це зробив Льєзький апеляційний суд.

35. Коротше кажучи, права захисту в цій справі були обмежені до такої міри, що заявникові не забезпечили справедливого судового розгляду. Отже, було порушення статті 6...

«Дестреам проти Франції» (Destrehem v France), 56651/00, 18 травня 2004 року.

44. Окрім того, Суд зауважує, що корекційний суд вважав, що більша частина інших матеріалів справи — окрім представлених у цій справі свідчень свідків — здобутих у результаті розслідування цієї справи поліцією, були недостатніми для того, щоб з певністю встановити особу, яка вчинила зазначені дії.

45. Тому, з судової ухвали від 31 березня