Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
63. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що право заявників бути докладно повідомленими про характер і підстави висунутих про них обвинувачень, а також їхнє право мати досить часу і можливостей для підготування свого захисту були порушені.
«Даллош проти Угорщини» (Dallos v Hungary), 29082/95, 1 березня 2001 року.
48. Суд у цій справі зазначає, що заявник дійсно не знав, що регіональний суд може змінити кваліфікацію скоєного ним правопорушення на шахрайство. Ця обставина, безумовно, негативно позначилася на його шансах себе захистити від висунутого обвинувачення, на підставі якого його зрештою засудили.
49. Однак ... Суд тут надає вирішального значення подальшому провадженню в Верховному суді.
52. ... заявник мав змогу викласти Верховному суду свої аргументи щодо перекваліфікованого обвинувачення. Оцінивши справедливість судового розгляду в цілому і взявши до уваги характер розгляду справи в Верховному суді, Суд переконався, що будь-які дефекти провадження в регіональному суді було усунуті у Верховному.
Отже, Суд переконаний у тому, що право позивача бути докладно повідомленим про характер і підстави висунутого йому обвинувачення та мати достатній час і можливості для підготування свого захисту порушені не були.
«Бекстрем і Андерссон проти Швеції» (Bäckström and Andersson v Sweden) (ухв.), 67930/01, 5 вересня 2006 року.
Суд у цій справі відзначає, що, відповідно до обвинувального висновку прокуратури від 11 лютого 2000 року, заявників... обвинуватили в замаху на пограбування за обтяжливих обставин... Рішенням районного суду від 17 квітня 2000 року заявників засуджено за відповідне правопорушення, оскільки суд установив, що докази підтримують версію подій у викладі прокурора.
19 червня 2000 року, наприкінці слухання справи в Апеляційному суді та після втручання його голови, прокурор змінив кваліфікацію обвинувачення на довершене пограбування за обтяжувальних обставин. У своїй постанові від 4 липня 2000 року суд визнав, що прокурор спершу не висував додаткового обвинувачення в крадіжці автомобіля, але після зміни кваліфікації почав стверджувати, що пограбування було доведене до кінця шляхом заволодіння транспортним засобом. Погодившись із цим твердженням, суд установив, що самий той факт, що заявники заволоділи автомобілем з тими грошима, які в ньому були, означає, що злочин був довершений.
На думку Суду, із цих обставин випливає, що заявники вже були повідомлені про всі суттєві факти інкримінованого їм правопорушення при врученні обвинувального висновку прокурора. Новий елемент, висунутий 19 червня 2000 року, стосувався встановлення того факту, чи їхні дії дійшли до тієї стадії, коли правопорушення можна вважати довершеним ... тож належить встановити, чи були вони невідкладно повідомлені про можливість їхнього засудження за довершене правопорушення і чи дістали вони достатню можливість підготувати свій захист.
Суд у зв’язку з цим зазначає, що заявники були повідомлені про таку можливість аж 19 червня 2000 року, тобто в передостанній день слухання в апеляційній інстанції. Хоча такий короткий термін викликає певну стурбованість, Суд зауважує, що всі факти, які лежали в основі зміненого обвинувачення, були відомі заявникам задовго до того. Крім того, адвокат другого заявника дотримувався думки, що обвинувачення в пограбуванні за обтяжувальних обставин можна вважати таким, що охоплене первісним обвинувальним висновком. Окрім того, адвокати обох заявників виклали свою позицію щодо зміненого обвинувачення у той день, коли воно було висунуте. На наступний день, а він був останнім днем слухань, жодного додаткового аргумента з цього питання вони не представили, хоча й могли це зробити без усяких перешкод. Вони так само не подавали клопотання про відстрочення судового розгляду, аби мати більше часу для розгляду цього питання ... Суд вважає, що в справі немає нічого такого, що підкріплювало б твердження заявників про те, що клопотання про відстрочку Апеляційним судом було б, очевидно, відхилене.
Суд вважає, що голова Апеляційного суду виступив для того, щоб звернути увагу сторін на те, що діяння, в яких заявників обвинуватили, можуть містити склад завершеного пограбування. Заявникам тим самим надали змогу подати свої аргументи з цього питання. Крім того, оскільки суд не був зв’язаним кваліфікацією злочину, наданою прокурором, і, відповідно, зміна ним кваліфікації обвинувачення не була передумовою для встановлення вини заявників у скоєнні довершеного правопорушення, втручання з боку голови не можна вважати порушенням принципу «рівноправності сторін».
З огляду на такі обставин, Суд вважає, що адвокати захисту дійсно мали достатні можливості для всебічного викладення Апеляційному суду позиції заявників щодо зміненого обвинувачення. Крім того, Апеляційний суд міг зробити розумний і обґрунтований висновок, що саме так все і було.
І нарешті, Суд вважає, що цю справу можна відрізнити від справи «Міро проти Франції» (Miraux), яку Суд одночасно розглядав [див. С.VІІІ.1] вище. ) і встановив факт порушення пунктів 1 і 3 статті 6. В ході провадження в цій справі новий фактичний елемент — проникнення — був запропонований тоді, коли голова суду, після кінцевих зауваг сторін, поставив присяжним додаткове запитання про те, чи не винен обвинувачений у зґвалтуванні, а не замахові на зґвалтування. На відміну від цього, факти, з якими заявникам у цій справі доводилося оперувати, залишалися незмінними впродовж усього розгляду; уточнення прокурором обвинувачення в пограбуванні не змінило опису подій, а тільки вплинуло на правову кваліфікацію правопорушення. Крім того, тимчасом як обвинувачений у французькій справі не дістав можливості викласти свої аргументи щодо нового фактичного елемента, адвокати заявників у цій справі мали — і використали — змогу викласти свою позицію щодо скоригованого обвинувачення. Слід також відзначити, що французька справа стосувалася розгляду судом присяжних справи про сексуальні злочини, діяти в ній належало з особливою розсудливістю, з огляду на дражливий характер таких правопорушень та на ймовірність того, що думка присяжних могла помітно змінитися під впливом припущення, що інкриміноване діяння може становити правопорушення, вчинене за більш обтяжувальних обставин. Ця справа особливих застережень такого роду не викликає.
Беручи до уваги провадження в цій справі в цілому,