Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс
725
Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 101–117.
726
Про обговорення національних меншин у зв’язку з ухваленням Конституції України в 1929 році див. у: Вісти ВУЦВК. 1 липня, 1928. Права меншин повністю там обговорюються. Дані про кількість неукраїнських рад узято з: Буценко, А. День Конституції і нацменшості. Вісти ВУЦВК. 1 липня, 1928. С. 1.
727
Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 118–122.
728
Черлюнчакевич, Н. Національні меншості на Україні. Більшовик України. 1926. № 4–5, С. 107.
729
Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 161.
730
В. Ваганяна з Комуністичної академії в Москві можна вважати прихильником першої з цих двох точок зору, а Я. Перчика із УІМЛ прихильником другої.
731
Сталин, И. Статьи и речи об Украине : сборник. — [Киев]; Партиздат ЦК КП(б)У, 1936. С. 211–218.
732
Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 229–232.
733
Там само. С. 232–236. Цитата зі С. 233.
734
Там само. С. 237–243.
735
Там само. С. 243–251.
736
Там само. С. 251–254.
737
Постановою українського уряду від 21 вересня 1920 року Наркомос отримав вказівку скласти план упровадження української як мови навчання в усіх освітніх закладах, а також організувати вечірні школи в кожному губернському та повітовому місті, щоб навчати української службовців. — Про впровадження української мови в школах і радянських установах. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр.: збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 71–72. (Автор не зовсім точно переклав зміст постанови РНК УСРР. Про запровадження викладання української мови як предмету в усіх освітніх закладах України у ній не йшлося. У тому документі наголошувалося на потребі поширення мережі закладів з українською мовою викладання та негайному впровадження саме в таких школах української мови як окремого обов’язкового предмету. — у дужках прим. наук. ред.) Дуже мало було зроблено для викладання мови службовцям. Звіт у газеті середини 1924 р. зазначає, що такі курси було засновано лише в Харкові — а більше ніде. Звіт, опублікований три роки потому, свідчить, що більшість держслужбовців не ставилися серйозно до вивчення української аж до 1926 року. Кобиляцький, П. До українізації. Вісти ВУЦВК. 1924. 24 липня. С. 1; У Харкові. Стан українізації установ міста й округи. Вісти ВУЦВК. 1927. 10 червня. С. 5.
738
Luckyj, George. Literary Politics in the Soviet Ukraine. P. 81.
739
Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр.: збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 355. (Ймовірно, неточність перекладу з української на англійську мову. Якщо вернутися до змісту постанови і, зокрема, до зазначеної сторінки, то з’ясується, що Наркомосу було доручено лише «розробити конкретні заходи щодо поліпшення становища революційних письменників (авторське право, житлове становище, лікування, видавнича справа)». Тобто було доручено лише питання поліпшення матеріального становища, а про ідеологічний контроль чи керівництво з Наркомосу не йшлося. Тоді як у самій постанові ідеологічній складовій було приділено чимало місця. — у дужках прим. наук. ред.)
740
Там само. Т. 1. С. 342–343.
741
Luckyj, George. Literary Politics in the Soviet Ukraine. P. 192.
742
Цитовано за: Ніколаєнко, В. Ю. Жовтнева революція і докорінна перебудова народної освіти на Україні (1917–1921 рр.). Наук. пр. з історії КПРС: міжвід. наук. зб. Київ, 1965. Вип. 5. С. 18. Неприховане визнання, що Наркомос на той час дотримувався практики російського Наркомосу, див. у: С. К. Гутянський. В. І. Ленін і культурне будівництво на Україні. Київ, 1965. С. 47.
743
Куличенко, М. И. Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов. 1918–1920 гг. Харьков. 1966. С. 229–230.
744
Крилов, І. Система освіти в Україні (1917–1930). Мюнхен, 1956. С. 37–39. Цитату (С. 38) було взято з: Второе Всеукраинское Совещание по Просвещению 17–25 августа 1920 г. Харьков, 1920.
745
Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр. : в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр. : збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 152. (Це посилання на постанову пленуму ЦК КП(б)У від 17 жовтня 1922 р. Там справді йшлося про «неухильне прагнення до радянизації української народної школи» (а не «освітньої системи» загалом), але це вже був той час, коли одним із головних засобів такої радянизації було оголошено посилення політико-ідеологічної роботи українською мовою та нарощення видання відповідних українськомовних книг, що, власне, і було однією зі складових більшовицької українізації. Тобто йшлося про те, що радянізацію треба проводити за допомогою українізації. Загалом рішення того пленуму фактично були прологом до затвердженого XII з’їздом РКП(б) курсу на коренізацію. Додамо також, що на час ухвалення постанови наркомом освіти був уже Володимир Затонський, а не Григорій Гринько. Водночас слід завважити, що перед Гриньком завдання радянизувати систему освіти справді постійно ставили, і це звання справді протиставлялося українізації, якою йому водночас дорікали. Але то було переважно в другій половині 1921 — і до вересня 1922 (Гринька зняли з посади саме наприкінці цього місяця). — у дужках прим. наук. ред.)
746
