Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Джеймс Мейс

672

Біографія Миколи Олексійовича Скрипника. Вісті ВУЦВК. 1932. 26 січня 1932. С. 3.

673

В оригіналі — «закордонних», але то очевидний хибодрук. Скрипника влітку 1921 було призначено наркомом внутрішніх справ, а посаду наркома закордонних справ обіймав очільник РНК УСРР Християн Раковський. — Прим. наук. ред.

674

Бабко, Ю., Білокобильський, І. Микола Олексійович Скрипник. Київ : Політвидав України, 1967. С. 152–157; Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 97.

675

Скрипник, Микола. Донбас і Україна. / Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 18.

676

Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. X. : Государственное издательство Украины, 1923. С. 175.

677

Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 19–22; Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 73.

678

Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 86–87.

679

З 9 по 12 червня 1923 року в Москві відбувалася Четверта нарада ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками національних республік та областей. Її було присвячено вирішенню національних питань, і насамперед питання про основні засади Договору про створення СРСР (головної частини Конституції СРСР), обговорення дискусійних статей якого й було головним завданням наради. Справу Султан-Галієва справді розглядали на цій нараді, але не вона була приводом для скликання. — Прим. наук. ред.

680

Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 23–28; Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 73–77.

681

Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 29–38; Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 77–79; Майстренко, Іван. Сторінки з історії Комуністичної Партії України Ч. 2. Мюнхен : [б. в.], 1969. С. 23–27.

682

Скрипник, Микола. Статті й промови. Харків : Держвидав України, 1929. Т. 2. Ч. 1. С. 32. (У тексті Автора є невелика неточність. З його слів випливає, що ця розмова відбулася після XII з’їзду РКП(б) (17–25 квітня 1923 р.), тоді як насправді вона мала місце на VII Конференції КП(б)У, що працювала 6–10 квітня, тобто після схвалення ЦК тез Сталіна з національного питання та їх публікації у пресі, але до XII з’їзду РКП(б), де резолюцію з національного питання було затверджено. Процитовані слова М. Скрипник сказав 9 квітня 1923 року під час обговорення доповіді з національного питання, яку на конференції зробив Михайло Фрунзе. Саме за стенограмою цієї конференції в нашому виданні й процитовано слова Скрипника: Бюллетень VII Всеукраинской Конференции Коммунистической Партии (большевиков) Украины. 4–10 апреля 1923 г. Харьков, 1923. С. 289. — у дужках прим. наук. ред.)

683

Семененко, О. Харків : Б. м. : Сучасність. 1977. С. 118–120; Семененко, Олександр. Наркомюст Скрипник. Сучасність. Мюнхен. 1961. № 6. С. 96–97. (Справу вбивці розглядала надзвичайна сесія губернського суду — про це, власне, йдеться у тексті за посиланням. Це було звичайною юридично закріпленою практикою для такого роду справ, тобто нічого особливого в цьому статусі суду не було. Семененко в описі подій використав чутки, він навіть прізвище вбивці назвав неточно. Прізвище Скрипника в розгляді цієї справи не лунало, але, звичайно, йому було відомо про процес. Вбивці (Мейєру Зайдеру) і справді призначили непропорційне провині невелике покарання — 10 років позбавлення волі, але він навіть його повністю не відбув, і вже через 3 роки опинився на свободі. Незабаром після цього, тепер уже без суду, а за власною волею, його скарали на смерть колишні військовики Котовського, помстившись таким чином за свого командира. — у дужках прим. наук. ред.)

684

Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 90–93.

685

Союз Советских Социалистических Республик, Центральний Комитет, 3 созыва, І сессия. Стенографический отчет. Москва, 1925. С. 12–13.

686

Див. Розділ III вище; Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 112–113.

687

Там само. С. 115. Є певна незгода з приводу того, коли УІМЛ було засновано. Свіжі радянські джерела вказують на кінець 1922 року, тоді як Кошелівець пише про 1923 рік. Сам Скрипник вказує дати досить розпливчасто, стверджуючи, що інститут було засновано у 1923/24 році. Див. Первая всесоюзная конференция марксистско-ленинских научно-исследовательских учреждений» (из стенографического отчета). Вестник коммунистической академии. № 27. С. 304. Швидше за все, Скрипник мав на увазі 1923–24-й академічний рік. Трохи більше світла на цю проблему проливає той факт, що, як зауважив один радянський науковець, деякі архівні документи вказують як час заснування Інституту кінець 1922 року, а інші підтверджують, що він почав функціонувати з 1 січня 1923 року. Комаренко, Наїна Василівна. Установи історичної науки в Українській РСР (1917–1937 рр.); АН УРСР, Ін-т історії. Київ : Наук. думка, 1973. С. 43.

688

Про український інститут марксизму. Вісти ВУЦВК. 1925. 25 квітня. С. 2. У газетному звіті, виданому кількома місяцями раніше, на початку 1924/25 навчального року — другого для Інституту, — сказано про те, скільки було студентів і що вивчали, але зовсім не згадано про справжні наукові роботи, які велися під його егідою: Степовий. Український Марксівський Інститут. Література, Наука, Мистецтво (додаток до Вісти ВУЦВК). 1924. 21 вересня. С. 3. Треба зауважити, що звіт у резолюції, датованій квітнем 1925 року, не вказує однозначно, що наука була цілком новою функцією для УІМЛ, а попередні звіти щодо організації науки та освіти не згадують про Інститут. Див., наприклад: Яната, О. До організованого розвитку науки на Україні. Червоний шлях. 1923. № 2. С. 173–182; Постернак, С. Стан і перспектива наукової праці на Україні та походження її з працею наукових установ С.Р.С.Р. Життя і революція. 1925. № 1–2. С. 37–38. Наступний звіт є особливо значущим через те, що містить текст промов професора М. І. Яворського та С. Ю. Семковського, названих у статті лише представниками Укрголовнауки — хоча вони водночас завідували кафедрами історії та соціології в УІМЛ. Можна не сумніватися: якби на той момент були сподівання, що Інститут буде відігравати значну роль у науці, то про ці посади також згадали