Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

З 2.07.1920 р. — у резерві старшин Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР, з 28.09.1920 р. — приряджений до начальника Тилу Армії УНР. З 08.01.1921 р. — командир старшинської чоти при штабі Тилу Армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 117–121; Ф. 3172. — Оп. 4. — Спр. 19. — С. 102–103.

(3.11.1868-після 1924) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію (1888), Московські військово-училищні курси (1893), Офіцерську військово-електро-технічну школу (1896), Офіцерську повітроплавну школу (1901). У складі 7-го саперного батальону брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр У складі 1-го Східно-Сибірського саперного батальйону брав участь у Російсько-японській війні 1904–1905 рр. З 01.10.1909 р — підполковник. З 20.04.1914 р. — командир 4-ї авіаційної роти. З 20.03.1915 р. — командир фортечної Новогеоргіївської повітроплавної роти. 07.08.1915 р у складі залоги Новогеоргіївської фортеці потрапив у німецький полон. Повернувся з полону 12.10.1918 р.

Крицький Павло, фото середини 20-х років (Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — Ч. 1)

З 20.10.1918 р. — помічник командира Херсонсько-миколаївського науково-повітроплавного загону Армії Української Держави. З 12.11.1918 р. — начальник відділу повітроплавного управління Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 15.12.1918 р. — т. в. о. інспектора повітроплавства УНР. З 15.01.1919 р. — інспектор повітроплавства УНР 16.11.1919 р, після розформування інспекції, був приділений до закордонного відділу Генерального штабу Дієвої армії УНР. Був інтернований польською владою. З 10.01.1920 р — булавний старшина для доручень при командирі 4-ї стрілецької бригади Армії УНР. З 24.04.1920 р. — у резерві старшин 2-ї запасної бригади, співробітник Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 09.11.1920 р. — начальник штабу Технічних військ Армії УНР.

Навесні 1924 р. переїхав до Львова, де працював інженером за фахом. Помер у Львові.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 51–52; Спр. 653. — С. 34–55; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 40, 47–48; Єрмолаєв Л. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9.

(27.10.1892 — до 1925) — підполковник Армії УНР Народився у м. Лебедин Харківської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1920–1921 рр. — командир 1-го збірного куреня 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Був поранений у праву ногу. Помер та похований у таборі Щепіорно.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 39–42.; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18–20.

(03.10.1888–1925) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Новогеоргієвськ Херсонської губернії. Закінчив Мінську гімназію. У 1914 р. мобілізований до російської армії. Брав участь у Першій світовій війні у складі 111-го піхотного Донського та 694-го піхотного Пінського полків. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 11.06.1918 р. — старшина 4-го пішого Холмського полку Армії Української Держави, згодом — старшина 3-го Берестейського полку Армії Української Держави. Закінчив Інструкторську школу старшин (3.01.1919), з 17.01.1919 р. — старшина Звягельського пішого полку Дієвої армії УНР, з 18.02.1919 р. — старшина 3-го пішого Берестейського полку Дієвої армії УНР, з 17.1.1919 р. — старшина 1-го пішого збірного Північного загону Дієвої армії УНР у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. З 18.02.1920 р. — начальник господарської частини штабу Дієвої армії УНР. Станом на 28.02.1922 р. — приділений до штабу 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

Похований на українському військовому цвинтарі у Щепіорно.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55. - 108; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 101. — С. 26–27.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник.

З середини лютого 1919 р. — дивізійний інтендант 17-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. до жовтня 1919 р. — дивізійний інтендант 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 14–15; № 6. — С. 22–23; № 7. — С. 16, 24; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність// За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 51.

(1872—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Закінчив артилерійське училище (1896). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 31-ї артилерійської бригади (Білгород). У 1915 р. — підполковник, командир 1-ї батареї 69-ї артилерійської бригади. Під час Першої світової війни нагороджений Георгіївською зброєю (09.03.1915 р., за бій 27–28.08.1914 р.). Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — командир 2-го важкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. до жовтня 1919 р. — командир 1-го гарматного полку 1-ї гарматної Північної бригади Дієвої армії УНР.

Русский Инвалид. — СПб. — 1915. — № 62; Список капитанам артиллерии на 1913. — СПб. — 1913; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.

(?—?) — український командувач Південно-Західного фронту.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Восени 1917 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті. З початку 1918 р. — командувач Південно-Західного фронту з наказу військового міністра Центральної Ради Миколи Порша. З березня 1918 р. — голова комісії по демобілізації Південно-Західно-го фронту. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 6. — Спр. 10. — С. 2, 106.

(1885(?)—01.02.1921) — генерал-поручик Армії УНР (посмертно).

Народився в слободі Ряській Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії. Походив із родини священника. Закінчив Костянтиноградську гімназію, Полтавську духовну семінарію. Вчився у Катеринодарському політехнічному інституті, з