Темна Академія-4 - Марина Сніжна
ГЛАВА 21
Кайлен Дарбірн схилив голову набік, обдаровуючи мене знайомою хижою посмішкою.
– Сукня від вас?
Я відчула шалене бажання негайно скинути її, наче вона отруйна. Тільки залишок здорового глузду змусив тримати емоції під контролем.
– А від кого ж іще, люба? – іронічно промовив він. – Хоча не здивуюся, якщо в тебе з’явилися й інші шанувальники.
– Я поверну вам гроші за цю сукню! – процідила я, проігнорувавши його останню репліку. – Якщо знадобиться, безперервно працюватиму, але…
– О, не варто, дорогенька! Ти ж знаєш, що я не прийму від тебе грошей. Якщо так вже хочеш відпрацювати, я б краще прийняв оплату так би мовити... натурою.
Все ж таки втративши контроль над собою, я підняла руку, готуючись відвісити йому ляпас. Те, що в цей момент за нами спостерігає безліч зацікавлених очей, взагалі не мало зараз значення. Настільки сильна лють мене охопила. Кайлен легко перехопив мою руку і підніс до губів, не зводячи з мене палаючого погляду.
– Ну ж бо, моя кохана, не варто так явно демонструвати свої почуття до мене у всіх на очах! Звичайно, я не проти, але все ж таки…
Він ще й знущається, мерзотник?!
– Ух, як люто виблискують твої очі! Не уявляєш, яка ти гарна в гніві…
– Лорде Дарбірн, ви...
– Можна просто Кайлен, моя люба Адалейт.
– А ось це навряд чи! – прошипіла я, намагаючись звільнити руку з його захвату.
– Ну ж бо, заспокойся, моя мила! Слово честі, я не хотів, щоб ти настільки вийшла з себе, – промуркотів він. – Краще давай танцювати.
Мотнувши головою, я змусила себе вгамувати емоції. На здерев’янілих ногах рушила далі до танцюючих пар. Ні на кого намагалася не дивитись, розуміючи, що будь-яка дрібниця зараз може вивести з рівноваги. Змусила себе зосередитися на рухах, машинально здійснюючи знайомі па. Це трохи допомогло. Технічно танці у темних світах і справді були неймовірно складними. Варто збитися, як важко знову повернутися до колишнього ритму. Чудова вправа на концентрацію – нашим викладачам варто взяти її на озброєння.
– Посміхнися мені! – знову почувся голос лорда Дарбірна. – А то з таким обличчям тільки на похорон іти.
Я очима висловила все, що думаю про його слова, але змусила себе начепити ввічливу усмішку.
– Отак вже краще, моя люба!
– Припиніть мене так називати! – процідила я. – Ви не маєте на це жодного права!
– А хто має, Адалейт? – очі Кайлена спалахнули недобрими іскорками. – Лорд Байлерн? Він назвав тебе своєю підопічною. Я чув, що його остання ще й ліжко йому зігрівала.
– Ви справді вважаєте, що я відповідатиму на це? – я гнівно примружилася.
– А може, хтось із жовторотих адептиків, га? Той чорнявий, якого ти притягла тоді до будинку Медлентів? Він і зараз очей з тебе не зводить. Навіть танцюючи з іншою дівчиною.
Я мимоволі оглянула інші пари і дійсно побачила Лорана, який танцював зі своєю нареченою. Він дивився на мене з тривогою. Заспокійливо посміхнулася йому, даючи зрозуміти, що все гаразд.
– Поки ти поруч зі мною, не смій проявляти знаки уваги до інших! – розлючене шипіння Кайлена змусило знову звернути погляд на нього.
– Та як ви смієте?! – видихнула я.
Але вирішила не продовжувати. Настільки сильна злість відчувалася від нього. Схоже, він ревнує! А я ж лише посміхнулася Лорану. І взагалі, яке він має право мене ревнувати?!
– Коли ти встигла познайомитися з моєю матір’ю? – почулося нове запитання, яке остаточно вибило з колії. По спині пробіг холодок. От тільки розмов про цю збоченку мені зараз не вистачало! І так з останніх сил тримаюся. – Вона проявляла до тебе сильний інтерес. Розпитувала, звідки ми з Парнісою тебе знаємо. Мене непокоїть, що вона взагалі про це питала.
– Повірте, лорде Дарбірн, мене це непокоїть не менше! – відгукнулася я. – Уже наслухалася про вашу матір та її… розваги.
– Я дав їй зрозуміти, що сильно розсерджуся, якщо вона продовжить... е-е-е... цікавитися тобою, так скажемо.
Вперше я відчула вдячність до цього чоловіка. Може, його втручання відверне від мене хоч цю небезпеку? Але його подальші слова розвіяли цю надію.
– Знаєш, що вона відповіла? – лорд Дарбірн криво посміхнувся. – Сказала, що якщо я не слухав її порад щодо вибору дружини, то чому вона повинна слухати мої?! Демони!
Він настільки втратив самовладання, що збився з ритму. Потім і зовсім схопив мене за лікоть і потяг подалі від танцюючих. А я була настільки вражена нашою розмовою, що навіть не знайшла в собі сил чинити опір.
– Адалейт, мене справді турбує її інтерес до тебе! – видихнув він, відтіснивши до стіни і загороджуючи від решти гостей. – Ти не знаєш, на що вона здатна. А зараз вона настільки зла на мене через одруження з Парнісою, що швидше захоче на зло зробити, ніж прислухатися до моїх прохань.
Час від часу не легше! Тепер до інтересу до мене леді Ніони додасться ще й бажання покарати неслухняного синочка. І ось що мені робити?
