Коли вибір лише один - Єва Басіста

- Не мовчи, - далі говорила вона. - Я так не можу. Я починаю сильно переживати та хвилюватися. Мої думки починають зводитися до того, що ти хочеш мене кинути. Я маю рацію? Так?

Я звів брови. Якби не впертий характер Зої, то я б давно пішов від Лариси, проте зараз вже все одно з ким жити решту моїх днів, що мені залишилися.

- Я тебе не кину, однак зараз мені треба час, щоб змиритися з думкою, що нас скоро буде троє.

- Добре, - махнула вона головою.

Через хвилин п'ять до нас підійшов Владислав. Він досі був знервований.

- Зої, стало погано. Вона подалася додому. Мабуть, я також поїду. Ви не будете ображатися?

- Ні, їдь, все добре, - відказала моя дружина. - Головне, щоб Зої стало краще.

- Так, звісно, - відповів Владислав та пішов.