Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

– Нічого він не отримає. Я не зацікавлена ​​точно, − пирхаю впевнено.

Тут би перед одним конкретним куардом встояти, від поглядів і дотиків якого я, як морозиво, тану. Адже фізично вже не встояла. Пізно, мабуть, захищати знищені бастіони.

І от чому я все частіше починаю думати, що нікому більше не вдасться ось настільки пробратися в мою душу, що ніхто більше не зможе ось так одним поглядом запалювати мене, ось так змушувати почуватися тендітною та бажаною… Ну чому він куард? Чому перший чоловік, який мені настільки… сподобався, для мене заборонений? І чи такий уже заборонений, як я собі вирішила? Може ні?

Ні. Навіть думати не смій, Васько! У золоту клітку захотіла? Ні.

− Мені треба пройтися, − схоплююся я метушливо. Все одно з цими розмовами більше шматок в горло не лізе. – Дуже дякую за смачну вечерю.

І не чекаючи відповіді Аріда, я тікаю геть у кущі. Мені дуже треба заспокоїтись і зібрати думки в купу.

От дідько, і от як мені тепер бути? Га? Що робити? Знаю я, на що розраховує Арід цієї ночі. А я... а я могла б відмовити. Могла б. І знаю вже, що варто мені сказати тверде "ні" і нічого не буде. Але що робити з тим, що я не можу це «тверде ні» сказати. Бо… хочу його. Так. Отака я дурна. Хочу куарда, який не проти прив'язати мене до себе назавжди. Але він не стане цього робити насильно. Він обіцяв. І я йому вірю. Але ж проблема не в цьому.

А з іншого боку, що буде, якщо я відмовлю? От припустимо, що сьогодні я скажу йому «ні»... завтра теж... а там ми дістанемося Занагара. Він доставить мене до Солі та її чоловіка. І що далі… я не знаю. Не знаю і все тут.

І може… я так і не дізнаюся, як це бути з ним. Ось так, як зараз. Коли є лише ми. І наше бажання одне до одного. Так, мені страшно довіритись. Так, мене лякає можливість прив'язатися… ще більше. Закохатися. Але... я ж не боягузка. Адже так? І що тут такого? Хіба погано, якщо вперше я зроблю це з чоловіком, якого хочу до знемоги? Хіба погано, що саме з цим чоловіком мені так хороше?

Я не буду нічого загадувати наперед. Він знає, що я хочу повернутися до рідного світу. Я знаю, що він хоче від мене набагато більшого. Виходить, що ми чесні один перед одним. І секс зовсім нічого не змінить. Принаймні мені так хочеться думати. Напевно, я обманюю себе. Ну і нехай. Сьогодні, я хочу обманюватись.

Дуже хочу.

Довго блукати в темряві загрозливо випадковими травмами, а ще просто холодно. Тож незабаром я все-таки повертаюся до багаття. Аріда поряд чомусь немає. Зате на колоді лежить стопка моїх висушених речей.

Озирнувшись і не побачивши його, я зітхаю і вирушаю до озера мити руки. А коли закінчую з цією справою і підводжуся, щоб піти назад, на моїх плечах стуляються його долоні.

– Ходімо… спати, Васю, – вимовляє Арид, зариваючись обличчям у моє волосся.

На мить у мене навіть подих перехоплює. Від несподіванки. І від того, як робить серце сальто у моїх грудях у відповідь на його прохання-наказ.

– Ходімо, – шепочу тихо, опускаючи руки.

Долоні Аріда стискаються сильніше, а наступної миті він розвертає мене обличчям до себе і, підчепивши пальцем підборіддя, змушує подивитися йому в очі.

Ще ніколи його погляд не був таким пронизливим, настільки проникливим. І я несподівано для себе дозволяю йому це, дозволяю читати мене, дивитися в мене, бачити найпотаємніше, не ховаючи ні своїх страхів, ні сумнівів. Не ховаючи ні свого бажання до нього, ні згоди поступитися нам обом.

Нехай дивиться. Нехай бачить і знає. Мені ні перед ким ще не хотілося бути настільки чесною та відкритою. Я просто відчуваю це правильним, потрібним мені. Сьогодні.

– Я хочу, щоб ти став моїм першим чоловіком, – видихаю хрипко. – Тут. Цієї ночі.

Більше нічого мені казати не доводиться. Та й не дають мені такої можливості. У відповідь на моє зізнання, Арід хижо роздмухує ніздрі, подаючись до мене всім тілом. І мене щільним коконом обіймає його енергія, помножуючи моє збудження нелюдським голодом. Ой-ой, здається, чиясь витримка руйнується прямо зараз і незворотно.

У його очах здіймається спекотна темрява, підсвічена неоновими блискавками, і він різко притягує мене до себе, втискаючи у своє тіло. Щоб уже наступного моменту впитися в мій рот вимогливим владним поцілунком. Підкорюючи й заволодіваючи. Штовхаючись усередину язиком, пестячи так, що мої кволі коліна знову підгинаються.

З тихим схлипуванням я обіймаю його за шию, відповідаючи на цей жадібний поцілунок з не меншим голодом, притискаючись ще ближче. І коли Арід підхоплює мене за сідниці, сама із задоволеним видихом обвиваю ногами його торс.

Те як ми опиняємося біля нашої лежанки, проноситься повз мою свідомість, яка вже давно і повністю потонула в чуттєвому дурмані.

Я помічаю лише, як Арід мене на неї опускає, нависаючи згори й не припиняючи цілувати. Відзначаю краєчком свідомості, що вона дійсно вийшла зручною, а потім остаточно забуваю про все, коли відчуваю, як знову притискається до моєї промежини твердий член.

І нехай нас поки що розділяє одяг. Усвідомлення, що скоро він буде в мені, наповнює все моє єство тягучим передчуттям, приправленим крапелькою природного страху перед невідомим досвідом. Але відступати я точно не маю наміру. Ні. З цим чоловіком я готова піти до кінця. У сексі, принаймні.

Я метушливо допомагаю куарду знімати з мене сорочку, психуючи, що взагалі її одягла, гарячково смикаючи рукави, коли ті не хочуть зісковзувати з моїх зап'ясть. І, знявши нарешті, притискаюся до нього назад, обіймаючи, помираючи від насолоди, коли відчуваю своєю оголеною шкірою жар і силу його тіла. Цілую його вже сама, зариваючись пальцями в шовковисте волосся. Коли Арід раптово відсторонюється від мене, з моїх грудей стогоном виривається розчарований протест, а руки тягнуться слідом за жаданим. Але він відразу перехоплює мої зап'ястя, заводячи мені за голову і притискаючи їх там однією рукою.

– Яка нетерпляча дівчинка, – тягне із посмішкою змія спокусника. Я відчуваю його бажання майже так само гостро, як своє власне. Відчуваю у його енергії. У потріскуванні розлитої навколо нас напруги.