Моя зухвала - Ема Ноель

Ми підходимо до автомобіля. Там стоїть Андрій та ще кілька охоронців.

— Вірила, — тихо кажу, згадуючи, наскільки Руслан має рацію, і наскільки зі мною складно. Простіше послати мене куди далі, ніж возитися зі мною.

— Що? — питає він і різко зупиняється в декількох метрах від авто разом зі мною на руках.

— Я вірила… — вдивляюся в обличчя чоловіка в темряві, — коли ти говорив про свої почуття, — вимовляю відстороненим голосом.

Він на секунду завмирає. Гмикає задоволено.

— В такому разі, ти не безнадійна, — посміхається й несе мене до автомобіля.