Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— Розумію...у мене пес. Вічно бурчить, якщо я запізнююсь додому. У вас теж собаки? — спитала блондинка, поправляючи пасмо волосся.

— Ні, але бурчать постійно! Давайте я підпишу документи на відмову від госпіталізації, щоб не створювати вам проблем, й піду додому. Полежати я й там зможу, правда.

— Ну дивіться. Під вашу відповідальність.

Рішучим кроком мене повели крізь натовп пацієнтів до кабінету лікаря. Ще раз описавши потребу швидше втікти з цього чудового місця і пообіцявши пропити курс вітамінів, я нарешті змогла видихнути. Кругом мене блукали хворі істоти навіть не здогадуючись, що по місту гуляв злочинець. Втім, ще вчора, я була ні краплі не краща за них. Теж спокійно жила, ходила на роботу, їла в кафешці, будувала відносини з новими людьми й ні про що не здогадувалась. Але було те, чим я від них відрізнялась. Я вміла подорожувати по спогадах.

Рішуче виходячи на вулицю, я направилась в сторону роботи. Можливо, я усе забула, тільки от долина пам'яті ніколи не знищить спогади, й у мене було вдосталь часу, аби знайти потрібну сферу. Що ж, мій любий колекціонер, ти навіть не уявляєш на яку відьму ти напав. Але дуже скоро дізнаєшся. Так дізнаєшся, що жоден лікар і психолог не допоможе. Я тобі обіцяю.