Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

– Дякую, пані, – він знов махнув рукою і вони зникли.

– Ви серйозно вірите паперовим чоловічкам? – обурено спитала я – І двом дамочкам, що опинились у вигнанні через свою поведінку?

– По-перше, це не паперовий чоловічок, а пильник,  як відомо, вони ніколи не брешуть. Вони охороняють бібліотеку з давніх-давен. Що ж до сестер де Бовуа, тут ваше слово проти їхнього, я б скоріше повірив їм.

– Духи! То просто залізьте до мене в голову й діло з кінцем! Ви все дізнаєтесь! Я готова!

– А ось з цим проблема, Флоро. Бачте, ми знаємо, що вас викрадали, а може ви насправді були співучасницею, хтозна? В будь-якому випадку, допит вів Льє де Бальмон, так от – це дуже сильний ментальщик, і він відзначив, що ніякої інформації від вас дізнатися не вдалося. З якоїсь невідомої причини – ви аномалія. На вас не можливо впливати. Чим сильніше він намагався, тим більшим був ваш опір. Тож, єдиний для вас шанс тепер, це щиросердне визнання своєї провини, тоді покарання буде м'якішим.

– Алеж, я не крала ніяких артефактів, не викрадала дракона й не ворожила! Книгу взяла без дозволу, визнаю, утім, я б її повернула! В архіві за мною завжди пильно слідкували!

– Вочевидь, недостатньо пильно.

Він покачав головою й раптово поклав руку мені на коліно, міцно його стиснувши.

– Флоро, Флоро… я б міг вам трохи допомогти, якби ви гарно попросили, така красуня! – інспектор вишкірився й облизнув товсті губи.

Мені не треба було пояснювати до чого він вів.

Я підскочила зі стільця і вперлася у стіну.

– Не підходьте! Інакше я вам вріжу, і меню плювати на наслідки!

– Тоді, на додачу отримаєте рапорт про напад на інспектора магічної поліції, – засміявся він – зараз ви можете бути вільні, та раджу подумати над моєю пропозицією.

– Ні за що! – вигукнула.

– О, ви передумаєте, я впевнений! Гард! Відведи пані Кіллі до нижньої камери.

– Алеж, інспекторе, – спробував заперечити ельф.

– Ти мене чув, – проричав інспектор.

– Ходімо пані, – понуро промовив Гард.

Я йшла втупившись у широку спину ельфа.

Ми спускалися все нижче і нижче, по вузьких і доволі слизьких сходах. Повітря стало вогким, здавалося, що воно просякнуте запахом якихось грибів.

Нарешті, ми зупинилися у тьмяно освітленому закутку.

Камера із товстими металевими прутами виявилася настільки маленькою, що спати в ній можна було, напевно, тільки скрутившись у клубок.

Не було ані стільця, ані ліжка. Голі блискучі від вологи стіни.

Звук капаючої води неприємно давив на нерви.

– Вам доведеться посидіти тут, пані Кіллі. Мені дуже шкода.

– А хоч туалет тут є?

Він махнув рукою, вказавши у куток камери. Дірка у підлозі! Духи! Я ж не вбивця якась!

– Не намагайтеся використовувати магію, пані, вам буде дуже боляче, це не проста камера. Я вас попереджаю, щоб ви знали.

– Дякую.

Гард відкрив двері і я увійшла всередину.

Закривши мене, ельф пішов.

Цікаво, боляче – це наскільки?

Треба спробувати, якщо зможу терпіти, може, відкрию камеру і втечу.

Я бездумно вивела рукою руну прибирання, як робила це все тисячі разів.

Як тільки закінчила, стіни камери блимнули і я відчула такий біль, що світ закрутилася перед очима і я ледве не втратила свідомість.

Тремтячими руками схопилася за прути решітки й повисла на них, щоб не впасти.

Важко дихаючи, прислонила голову до холодного металу.

Ні, ні.

Не зможу, це ж всього-на-всього побутова магія. А біль просто нестерпний.

У цій клітці можна було зробити лише чотири кроки.

Коли стало легше, всілася просто на підлогу.

Через деякий час плаття стало вологим, а волосся прилипало до обличчя.

Не знаю як, утім я заснула.

Розбудив мене Гард.

– Пані Кіллі, просинайтесь. Я приніс вам ковдру і трохи теплої їжі.

– Чому ви це робите?

– В мене є свої причини. Навіть, якщо ви винні, всі мають право на справедливий суд.

– Спасибі.

Ковдра і суп трохи підбадьорити мене.

Проте, дні минали, а нічого не змінювалося. Кілька разів мене викликали на допити. Той самий інспектор. Він дивився на мене своїми огидними очима, наче лапав.

Задавав одні й ті самі питання, я давала одні й ті самі відповіді. Гард час від часу приносив мені їжу і водив у душ. Крижаний. Та, це було краще, аніж не митися зовсім.

– Цікаво, коли ж у тебе терпець урветься? Ти міцна дівка! – сказав інспектор на останньому допиті – та знаєш, мені не обов'язково чекати Флоро, – він схилився ближче – я можу взяти тебе просто в камері, як тобі, га?

Хотілося плюнути йому у вічі, та я стрималася, це його тільки підштовхне до більш рішучих дій.

Коли повернулася до камери, то впала у відчай. До мене ніхто не прийшов, хоча, цілком можливо, їх просто не пускали.

Був тільки один чоловік до якого я могла звернутися – Бальмон. Може, він би мені якось допоміг? Він все ж таки головний слідчий.  Якщо звичайно захоче, хтозна.

Може він, як і цей покидьок інспектор, хотів тільки одного, а тепер і думати про мене забув?

Та тільки як? Як передати йому вісточку? Сумніваюся, що інспектор погодиться з ним поговорити.

– Гард! – пронеслась думка в моїй голові.

Чому я раніше про нього не подумала?!

Чекати довелось не довго. Ельф приніс мені гарячого супу і хлібу.

– Це останній раз, що я приходжу до вас, – проговорив він похмуро і я мало не вдавилася куснем хліба.

Поставивши тарілку на підлогу, вчепилася у прути.

– Гард, будь ласка, в мене є одне прохання до тебе!

– Це заборонено, – сказав він глухо.

– Прошу, це нічого тобі не вартуватиме, ти допомагав мені, допоможи ще один раз!

Він хитнув головою спонукаючи мене говорити далі.

– Я прошу, передай мої слова пану Льє де Бальмону, він головний…

– Я знаю, хто це, його вся знають у відділку. Він працює у центрі.