Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко
– Дурниці! Що тут можна випити?
Ми пішли до ятки з напоями і купивши густий червоний лікер, сіли за столик.
Напій виявився солодким й оманливо легким. Це я зрозуміла, коли якась дівчина схопила мене за руку і потягнула до кола танцюючих. Я озирнулася на Хинку, та вона лише посміхнулася й махнула рукою.
Тіло стало надзвичайно легким, я наче летіла не торкаючись землі. Десь били барабани, ритм то сповільнювався, то прискорювався. Всі трималися за руки, у магів світилися очі, ельфи запускали хвилі магічного вітру, який приємно холодив шкіру.
Раптово всі звуки вщухли, а потім з'явився тільки один, схожий на передзвін дзвіночків.
– Богиня тут! Богиня з нами! Слава Веті! – почулося з усіх сторін.
– Готова? – крикнула мені дівчина поряд – думай тільки про своє бажання як увійдеш в арку!
Я відчула неприємний свербіж між лопатками, наче хтось спостерігає за мною, та не встигла обернутися, як мене потягли до арки.
Коли я ступила до квіткового проходу, то немов застигла.
– Бажання! Загадуй бажання! Бажання! Кажи! Кажи! – почувся шепіт з усіх боків.
Оце так жарти в ельфів!
– Мені нічого не потрібно! – крикнула я – Та дякую за виставу! Я майже повірила!
На якусь секунду стало темно, а потім я опинилась з іншого боку і світ знов заворушився, наповнюючись звуками й запахами.
– Хто вже загадав, дайте дорогу іншим! – кричав молодий ельф – не стовбичте! Проходьте!
Я трухнула головою й пошукала поглядом Голду, проте, вона кудись зникла. Може, пішла щось поїсти?
Натовп був такий, що я ледве продерлась до невеликої галявини з лавами.
– Чому ви збрехали? – почула знайомий голос і озирнулась.
Наче кидаючи виклик святковій атмосфері й веселощам, Бальмон був вдягнений у простий чорний костюм і сорочку. Єдиною незвичайною деталлю була маска, здавалося вона вплавилась у шкіру на лиці, складні чорні візерунки залишали відкритими тільки губи й очі.
Він виглядав ще більш небезпечним ніж зазвичай. Я відчула як сироти виступають на шкірі. І як тільки він мене впізнав? Чого не відчепиться? Як вже просто в лоба йому кажу, щоб він йшов світ за очі від мене!
Я зібгала губи, не збираючись відповідати.
Не питаючи дозволу, він сів так близько, що моя гола нога торкалася його затягнуту у тканину. Від цього короткого доторку мене наче блискавкою прошило. Відсунулася у бік.
– То, чому не сказали, що підете? Невже я вам такий огидний, що ви готові сидіти тут сама, наче льодяна королева? Хоча, в цьому наряді ви більше схожі на фею.
– Я не брехала, просто не збиралася йти. Ви не огидні, просто…просто… – я й сама не могла сказати чому відмовляю йому.
– Просто що? Кого ви боїтесь? Себе чи мене?
Він простягнув руку до кінчика моєї коси й зірвав стрічку.
– Що ви робите? – обурилася я.
– Розпущене волосся більше підходить до вашого вбрання.
Він махнув рукою і коса розплелась сама по собі, волосся розсипалось по спині доходячи до самих стегон.
– Як гарно, – сказав він і в очах знов спалахнув вогонь.
Я не знала, що відповісти, тому просто відвернулася.
– Хочете піти зі мною до зоряного замку? Зараз там особливо гарно.
– Зоряного замку?! Як це? – захоплено вигукнула і мало не прикусила собі язика.
От дурепа!
– Вибачте, та мені потрібно дочекатися пані Шмок – буркнула.
– Думаю, ми встигнемо туди й назад за пів години, нічого страшного, якщо вона сама почекає на вас.
– Взагалі то, я не знаю де вона. Загубила її у натовпі, – неохоче визнала.
– Тим більше. Залишатись тут самій небезпечно. Обіцяю повернути вас додому. Ну ж бо, погодьтесь хоч раз. Більше я не попрошу.
Серце стисло. Я зрозуміла, що він не грає. Якщо відмовлю зараз, він більше не прийде ніколи. Я бачила це в його очах, він відступиться.
Ельф встав і простягнув мені руку.
Все ще трохи вагаючись, торкнулася її кінчиками пальців.
Ельф широко посміхнувся притягуючи мене до себе й ми почали падати.
Від несподіванки я щільніше притулилася до нього.
Відчуття було таке, наче він єдина стала опора у світі повному нескінченних змін.
Хоч, я і була високою, та поряд з ним здавалася собі маленькою.
Ми зупинились і я відчуло землю під ногами.
– Чому ви не попередили?
– Тоді б ви так до мене не притискались, – сказав насмішкувато.
Я вже відкрила рота, щоб відповісти щось уїдливе, коли побачила за його спиною будівлю.
Здавалося, ніби хтось взяв нічне небо разом із зорями й побудував з них високий замок.
На темному камінні мерехтіли справжні зірки й сузір'я. Десь поряд шумувало море. Сяяння від замку дозволяло побачити високі скелі й урвище.
– Де це ми?
– На скелі Штерн, а це і є зоряний замок – Бальмон махнув рукою у бік прекрасної споруди.
– Ми тут самі? – спитала з острахом.
– Не думаю, цей замок можна побачити тільки раз на рік, саме сьогодні, оно, дивіться, – він вказав на круглу башту на якій стояла парочка.
– Який сенс в замку, що з'являється тільки раз на рік?
– За легендою його збудував ревнивий чоловік, щоб ніхто окрім нього не міг побачити його дружину, та вона все одно знайшла спосіб від нього втекти. З того часу, замок так і з'являється раз на рік, як символ того, що любов не можна отримати силою.
Я глянула йому в вічі.
– Ходімо, – потягнув мене за руку.
Ми піднялись на одну з башт. Глянувши вниз я побачила високі чорні хвилі. Вітер куйовдив волосся й задирав і без того коротку спідницю.
Відчувши, що Бальмон стоїть за моєю спиною, розвернулася до нього лицем і опинилася у кільці сильних рук.
– Флоро, ти знаєш, яка ти гарна? Ммм?
– Я…я не….
– Не гарна? Це ти хочеш сказати? – він погладив мою щоку холодними пальцями і від цього простого дотику, я затремтіла – Ти така гарна, що коли дивлюсь на тебе не можу не уявляти голою, не можу не уявляти як твоє волосся торкається моєї шкіри, як твої довгі ноги охоплюють мої стегна… не можу не думати які в тебе соски, маленькі чи великі, світло-рожеві, чи темні… можу не уявляти, як солодко ти стогнеш, коли я в тобі… мені здається, я збожеволів…
