Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

– Дуже дякую!

– Це просто факти Флоро. Без прикрас. Якби не моя допомога…

– Я це розумію, і я вже подякувала!

Він зітхнув.

– Що ж, практику ти завалила. Вони вже направили лист до академії.

– О, ні!

– Так. І ще не відомо, може, з академії тебе вже відраховано, завтра дізнаюсь. Та я б не сподівався на щось інше, на жаль.

На очі навернулися сльози.

– Богиня! Тебе можуть посадити на десять років, а ти плачеш через відрахування з академії! – ельф покачав головою.

– Ви…ти не розумієш!

– Вочевидь, що ні.

Він потер довгими пальцями скроні.

– Можна мені вже піти до себе? – видавила з себе тремтячим голосом – Я втомилася.

– Йди, снідаю я о сьомій.

Я кивнула і побігла до себе.

Опинившись за зачиненими дверима, я впала на постіль, проте, сліз не було.

Який сенс плакати, якщо це нічого не змінить? Час ще є, можливо Бальмон мені допоможе?