Наречена для дракона - Марія Люта

Габріель узяв мене за руку:

- Тримайся міцно.

- Хіба ми не на полігон?

– На полігон. Тільки короткою дорогою. Не відпускай руку, Анно.

І раптом стіни кімнати різко стиснулися, ледь не розчавивши мене з Габріелем, а коли вони розступилися назад, ми опинилися в іншому приміщенні.

Ну нічого собі!

Я роззирнулася. Простора зала без вікон, напівкругла склепінчаста стеля, стіни кам'яні, немов висічені в монолітній брилі, обвішані всілякими щитами і заклинаннями, що поглинають магію... Це точно був магічний полігон. І це точно був полігон не нашої Академії.

– Це моє особисте місце. Я тут іноді тренуюсь, – випереджаючи має запитання, пояснив чоловік.

- Мило, - мені справді сподобалося: наче ось стіни як стіни, але якось тут добре було. Свіже повітря, приглушене світло, що струмує звідусіль.

- Звичайно, я цього й прагнув, щоб мій полігон виглядав... мило, - усміхнувся Габріель. - Ось, візьми. Це твоя нова форма.

Я розгорнула запропонований мені свиток: у ньому справді була форма. Але ж яка! Сріблястого кольору, з найтоншої матерії в дрібну, наче зміїну, луску, вона, мов рідке олово, струмувала між пальцями. Але найголовніше - вона ніби була зіткана із самої магії. Я могла розглянути десятки структур захисних заклинань, які ювелірно перепліталися з нитками тканини.

- Вона коштує цілий статок! - вражено прошепотіла я. Справді, за вторговані гроші я могла б прожити цілий рік.

- Ти перебільшуєш. Переодягайся.

Я заозиралася, шукаючи двері до роздягальні, але таких не виявила. До речі, не виявилося взагалі жодних дверей. Схоже, єдиний спосіб сюди потрапити чи вибратися - переміщення разом з Габріелем

- Переодягайся прямо тут. Я підправлю деякі місця в захисті. Не хвилюйся - підглядати не буду.

Не те що б я так вже переживала, але рекорд зі швидкісного переодягання побила точно.

О, це було чарівно! Костюм ідеально обтягував тіло, зовсім не сковуючи рухів, і водночас був твердим, наче броня. Упевнена, він ще й імпульс удару, а також відкат від деяких заклинань може поглинати.

Я повернулася до Габріеля. Чоловік ще був цілком поглинений відновленням плетінь щита. Я не наважилась відволікати його від роботи, а присіла прямо на підлогу, схрестивши ноги. Спостерігала. Прислухалась до себе. Думала.

Ось ці дві причини наших додаткових занять. Я сказала, що він, очевидно назначив їх  забави ради, і це твердження було ріднішим для моєї злості. Воно гарно вписувалось в портрет такого собі злодія, який підло скористався бідною мною і зараз хоче й далі розважатись за мій кошт. Однак, зараз я розуміла, що Габріелем рухає та, інша причина. Він чомусь дбав про мене, про мою безпеку. І це було незвично та бентежно. Мені подобалися наші стосунки з Річардом тому, що він ніколи не ліз на мою територію. Я була сама по собі, і це мене влаштовувало. Але Ректор не пошкодував свого часу заради того, щоб зробити мене сильнішою. Не знаю, як складеться у нас з тренуваннями, але це, Урх його забирай, найромантичніший вчинок із усіх, з якими стикалася я особисто і про які лише чула!

- Анна? Все в порядку? - Габріель уже завершив роботу і тепер придивлявся до мене.

- Так, я просто розмірковую над вашими словами про причини наших занять. Не думала, що ви маєте таку благородну іпостась. Того доброго дивись я, можливо, зміню свій гнів на милість.

- Не варто, Анно, - чоловік здивував мене ще сильніше. - Не звикай до мене, не прив'язуйся і тим паче не закохуйся. Я точно не позитивний персонаж у твоїй історії.

- Закохуватися!? - театрально обурилася я і засміялася, хоча слова Ректора боляче різнули по серцю. Проклятий Урх, невже я вже щось до нього відчуваю? - І не подумаю, навіть не хвилюйтесь! І, звісно, ​​ви не позитивний персонаж. Та ви корінь усіх моїх бід! Ви обдурили мене, не зізнавшись, хто ви насправді, а це, між іншим, дуже підло.

- Я зізнався тобі, хто я є.

- Невже? Я точно запам'ятала б, якби ви сказали, що ви Ректор.

- Повір, це якраз незначна дрібниця.

Я знову засміялася:

- Дрібниця!? Та що може бути важливішим?

- Уроки Базової бойової підготовки, - усміхнувся чоловік. - Приступимо. Почнемо з короткої розминки.

Чоловік показував вправи і іноді виправляв мене, якщо я щось робила неправильно. Сам він був одягнений у чорні штани та простору сорочку – звичайний одяг, хоч і дорогого крою, жодних тобі захисних чи терморегулюючих заклинань на ньому не спостерігалося.

- Отже, містрес. Як ми знаємо, стан вашого магічного потенціалу нікчемний і навіть найпростіші захисні заклинання вам не під силу.

- Я вам так і говорила, - хмикнула невдоволено. Так, я прекрасно знаю, що несильна в магії, але все ж таки коли в це безцеремонно тикають носом - жах як неприємно.

- Не перебивай мене, Анно. Наступного разу за подібну помилку тобі доведеться десять разів віджатися.

- Що!? Я ж дівчина, я не можу віджиматися!

- Упор лежачи.

- Слухайте, ми не у війську і...

- Дванадцять віджимань!

- Та що ви...

- П'ятнадцять!

От же ж! Я хоч і скипіла праведним гнівом, але довелося підкоритися.

- Отже, раз, два...

На сьомий раз у мене майже відвалилися руки, на десятий я вже дрібно тремтіла, але, звиваючись як гадюка, все ж таки п'ятнадцять разів якось подужала. Впала, важко дихаючи, проте відлежатись мені не дозволили.

Габріель простяг руку і допоміг підвестися. Продовжив говорити, наче ні на які віджимання ми не відволікалися:

- Доведеться зайнятися твоєю фізичною підготовкою, рукопашним боєм та володінням зброєю. До речі, про зброю. Меч занадто важкий для тебе, і на його освоєння піде більше часу, та й про приховане носіння не може бути й мови. Тож обмежимося кинджалом. Ось, тепер він твій, завжди носи його з собою, - і Габріель простягнув мені зброю.

Я заворожено оглянула кинджал: двозаточене лезо синювато-чорного кольору, в глибині якого наче вихрився багряний туман; руків'я з червоного, але від часу місцями почорнілого дерева з химерним гравіюванням невідомою мовою, ідеально лягало в руку. Я зовсім не розуміюся на зброї, але можу закластись, переді мною був унікальний екземпляр. Я не втрималася і запустила в нього трохи змінене заклинання-діагност, втім, не надто розраховуючи на позитивний результат. Але, на мій подив, заклинання плавно, ніби у живу плоть, увійшло в кинджал і через кілька секунд діагност видав першу інформацію: