Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

Якісь секунди чоловічок дивився на мене сповненим ненависті очима, та потім повільно кивнув.

– От і добре.

Я зняла чари й він мовчав. Взяла двома пальцями тонку ніжку й відчула, що вона поламана, направивши силу туди зростила маленькі кісточки. Дивно, що вони взагалі в нього були, він же весь з бумаги!

Як тільки закінчила, він скочив на ноги й злетів високо наді мною, зависнув під стелею, крикнув:

– Начувайся, книговикрадачка! Ти ще в мене поплачеш!

З цими словами він шмигнув кудись проміж стелажів.

Зітхнувши з полегшенням, поставила назад стіл, підняла свою сумку з книгою й вийшла геть, не забувши закрити двері на замок.

Я трохи побоювалась, що книжка запустить якусь сигналізацію, та нічого подібного не сталося.

Що ближче підходила додому, то більший свербіж відчувала.

У будинку панувала тиша – пані Шмок лягала рано, тож, я тихенько піднялась до себе.

Бальмон спав, накрившись крилами та хвостом.

Жбурнувши сумку на ліжко, я понеслась до ванни, свербіж ставав просто нестерпним.

Побачивши себе у дзеркалі, ледве не скрикнула.

Шкіра на руках, лиці та шиї була вкрита рясними червоними пухирцями. Під сукнею ситуація виявилась нічим не кращою.

Холодний душ трохи зняв свербіж. Одначе, спати було неможливо.

Я спробувала вилікувати сип магією. Раз, другий. Нічого не виходило.

Нарешті, пригадала про заспокійливий лосьйон, який мені запхала в сумку бабуся.

Намастившись їм з голови до ніг, відчула неабияке полегшення.

От же пакосний шкет!

Вранці пухирі виглядали меншими, утім, все одно я була схожа на мухомор навпаки.

Пані Шмок здивовано цокала язиком.

– Ніколи не чула про таких створінь. Може, він щось на кшталт охоронця?

– Можливо,– зітхнула я – длубаючи незрозумілого виду шмат м'яса.

Бальмон влетів на кухню й сівши біля мене жадібно глянув на нього.

– Будеш? – спитала, посунувши тарілку до улюбленця.

Він радісно закричав і схопивши м'ясо зубами, почав жувати.

– Таааак, це точно не Йорі! – повільно проговорила Хинка.

Перед тим як йти на роботу, спробувала накласти маскувальні чари. Не подіяло. Трохи покращила ситуацію пудра, щоправда, тепер я виглядала ще й смертельно хворою.

Надівши капелюх з широкими полями, яку мені дала Голда, я лавірувала крізь натовп, коли побачила Бальмона, справжнього.

Він стояв до мене спиною, та я відчувала, що це саме він.

Намагаючись зростися зі стінами навколо, зачепила ногою ятку якогось торговця, вивернувши на себе густий червоний напій. Ельф почав кричати, я тицьнула йому гроші й насилу внесла ноги.

На робоче місце прибігла на десять хвилин пізніше, спітніла й з величезною червоною плямою на спідниці.

Ельфи, що вже стояли в черзі біля моїх дверей, здивовано на мене витріщалися.

Проте, неприємностей ставало тільки більше.

Вивівши пляму, стала видавати книги. Заклинило панель пошуку, причому, час видачі книги збільшувався, а от путь до неї не з'являвся. Довелось кликати Карла.

Коли ж він прийшов, проблема зникла, зате виходило, що я витратила двадцять хвилин на видачу книги. Так повторювалось три рази.

У читальній залі здійнявся густий пил, так що довелося його розганяти магією.

У десяти ельфів зламалися ручки. Магічні!

Та коли товстезна книга з верхньої полиці, ледь не поцілила мені в голову, мені стало зрозуміло чиїх це рук діло.

Нічний шкет! Тільки як його знайти?

Наприкінці дня з'явився пан головний слідчий і мені захотілося залізти під стіл та вже ніколи звідти не вилазити.

На ньому, як і завжди, був ідеально випрасуваний світло-сірий костюм.

А чорні туфлі блищали так, що я мало не осліпла.

Білі очі уважно слідкували за моїми діями.

От духи!

– Добрий день, Флоро. З вами все гаразд? – спитав він спокійно.

– Добрий! Все просто прекрасно, дякую. Яку книгу бажаєте взяти сьогодні?

– «Використання артефактів сили у вбивствах».

– Захоплююче,– не стрималась я, вбиваючи назву.

Він стенув плечима.

– Я знаю хорошого цілителя, якщо хочете …

Я відчула, що не просто червонію, а горю. От навіщо?! Хіба не можна було зробити вигляд, що ти нічого не помітив?

– Ні, – я повернулася до нього спиною і побігла за книжкою.

– До речі, не варто було сьогодні від мене ховатися, ви зробили гірше тільки собі, – сказав забираючи книгу.

Як він знає?

– На карнавал підете?

– Ні.

– Не хочете розважитись? Потанцювати?

– Ні.

– Ви якісь інші слова знаєте?

– Ні. За вами ще черга, на все добре, пане Бальмон.

Він криво посміхнувся й пішов геть.

Додому повернулася пізно, якщо так піде і далі я стану жити у бібліотеці.

Всілася біля вікна із довідником. На половині почала позіхати.

Більмон скрутився біля моїх ніг і кліпав синіми очима.

Витягнувши із кишені магічну конфету, дала йому.

– Подобається? Дивись, не переїж, інакше станеш беззубий. – я погладила його по пухнастій голові й здивовано ахнула, хутро просто відвалилося!

– Ти що захворів?

Я торкнулася його лап і лоба, однак, гарячим він не був.

Тільки зараз помітила, що скрізь по кімнаті розкидане синє хутро.

Напевно, якби не була така стомлена, побачила б одразу.

Заученим рухом вивела у повітрі руну прибирання.

Бальмон не виглядав кволим або нещасним. Навпаки, я б сказала він був цілком задоволений.

Це мене трохи заспокоїло і я повернулася до книги.

Малюнки рухались, а я все більше відчувала, що не можу зрозуміти того, про що читаю.

Відклавши довідник, лягла й ще якийсь час дивилася на сплячого улюбленця.

– Невже ти й справді дракон? Га? Бальмон? Сподіваюсь, ні. В мене дома нема стільки місця. Будь хорошим хлопчиком, не рости великим, добре?