Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Однак знаходжу я Рока в малій їдальні, за сніданком.

Друг зустрічає мене здивованим іронічним поглядом, відкладаючи газету.

− Не думав, що так скоро тебе побачу. Ви з Василиною так активно живили енергетику мого дому, що в мене виникло майже непереборне бажання плюнути на всі справи й повернутися до Мії в ліжко, а їй, між іншим, багато відпочивати треба.

− Вже хто б казав, − хмикаю, проходячи до столу і сідаючи навпроти. − У мене в тсаритовому залі досі фонить після того, що ти там зі своєю пов'язаною творив.

− Можеш не дякувати, − хижо вискаляється в усмішці Рок, відкидаючись на спинку свого стільця. – Приєднуйся, поснідаєш хоч. Є новини?

З цими словами він подає знак Дварту, застиглому в очікуванні біля дверей, щоб той подав ще один прилад і сніданок для мене.

– Так, новини є. Сьогодні Шад прибуває, – повідомляю другові, коли слуги, виконавши свої обов'язки, залишають нас наодинці. – Натякає, що він має ще додаткову інформацію про Хасмієра. Разом з результатами дослідження просторових збурень на місці події з порталом, що Шад надав вам з Вієра, і тим, що в мене вже було на маліксара Лайтазі, втопити цього покидька на Вищому суді тепер не складе жодних проблем. Особливо з урахуванням того, що зараз відбувається в Лайтазі не без участі нашого союзника. Якщо раніше Хасмієр не рипався проти мене, і я терпів виродка, то тепер він сам собі підписав вирок.

− Ти вже вирішив, кого підтримаєш, як нового маліксара? – задумливо мружиться Шаєра. – Лайтазі могла б стати для нас дуже вигідним торговим партнером, якби там був лояльний правитель. Закуповувати тсарити у них нам буде набагато простіше, ніж у Танзі.

− Можна сказати, що вирішив, − хитро посміхаюся у відповідь, приступаючи до сніданку. – Залишилося зрозуміти, чи мітить той, кого я бачу маліксаром, на цю роль, чи просто зводить особисті рахунки з моєю допомогою.

− Ти про кого зараз? − здивовано подається до мене Рок.

– Про нашого спільного знайомця, справжнє ім'я якого донедавна навіть для мене залишалося таємницею.

І я із задоволенням спостерігаю, як у міру усвідомлення здивовано витягується обличчя друга. Нечасто адаміра Шаєру вдається здивувати.

− Шад?! – перепитує він. − З чого ти взяв, що він має якісь права на трон Лайтазі?

– Просто мав змогу побачити реакцію маліксара на нашого бравого найманця. І зробив певні висновки. Пам'ятаєш давню історію зі зникненням молодшого сина маліксара Дженгіза? У старого ж два повноправних спадкоємці було від його пов'язаної фуенти.

– Ти вважаєш?.. – задумливо тягне Рок.

– Так. Я майже впевнений, що Шад, це молодший брат Хасмієра, – визнаю задоволено, накладаючи у свою тарілку м'ясного салату.

– Тоді… стає зрозумілим, звідки в нього стільки закритої інформації про справи маліксара. Хлопець явно не один рік рив яму цьому покидьку. Судячи з усього, ваш з Хасмієром конфлікт став для нього зручною нагодою пустити все це в справу. Дочекався твого повернення і розгорнув свою кампанію на повну силу. Щоб напевно добити спільного ворога. Зведення новин з Лайтазі за останню добу дуже цікаві, – міркує Шаєра, озвучуючи ті ж висновки, до яких і я прийшов, зваживши всі наявні дані. − Пояснює це і підкреслено особливе ставлення Шада до земних фуент. Як і зв'язку із Землею. Цілком можливо, він саме на батьківщині матері ховався якийсь час.

– І якщо я не помиляюся, сам розумієш, буде нерозумно не отримати з цієї ситуації всю можливу для нас вигоду, – згідно киваю. – Такий маліксар, як Шад, Занагару дуже вигідний.

− Особливо з урахуванням того, що він тепер буде твоїм боржником, − хмикає Рок.

Відповідати на це не бачу сенсу. Лише смикаю куточком губ у натяку на посмішку.

– Власне, про це я й хотів поговорити. В найближчі пару днів я буду вкрай зайнятий. Потрібно підготувати удар по Хасмієру в максимально короткі терміни, щоб ця тварюка не змогла ухилитися. І заразом зібрати інформацію про зникнення його молодшого брата, щоб переконатися у своїх висновках. Тому хочу попросити тебе, подбати про моїх дівчаток за моєї відсутності.

Васі явно буде краще із сестрою, ніж у моєму палаці, де вона нікого не знає. 

– Міг би й не просити. Придивлюся, куди я подінусь. Не можу ж я допустити, щоб ти потім знищив усіх своїх потенційних суперників, – вже відверто забавляється друг. − Дехто з них ще цілком може послужити на благо Занагару. Таку ласу дівчинку можуть спробувати і вкрасти в тебе з-під носа, поки ти будеш у справах мотатися. Той самий Вієра, наприклад. Навряд чи він встоїть перед такою спокусою.

− Щеня він ще, на моє рота роззявляти, − зауважую рівно, не показуючи, що Рок свідомо, чи ні, влучив в моє вразливе місце.

Я й сам не раз замислювався про те, що Вася цілком може звернути увагу на когось молодшого. І менш обтяженого зобов'язаннями. Якщо вона матиме таку можливість. А я намагатимусь, щоб такої можливості в неї не було. Якщо ж хтось наважиться сам влізти, зазіхнути, горлянку вирву.

– До речі, про це. Коли ти їй збираєшся сказати? – вже набагато серйозніше цікавиться Рок. – Розумієш же, що всім роти не заткнеш. Хтось може проговоритись випадково.

− Як тільки вона буде прив'язана до мене досить сильно, щоб такі нюанси не мали для неї великого значення, − кидаю я не дуже охоче.

Хоча й розумію, що в мене це навряд чи вийде. Друг правий. Вася може дізнатися про те, хто я насправді, і не від мене. І тоді я не беруся передбачити її реакцію. Втім, ні при яких варіантах, я не можу бути впевнений, що вона не захоче дременути від мене на Землю, коли дізнається, що я імператор. І от саме це мене й напружує найбільше. Я звик контролювати ситуацію. А з моєю дівчинкою все надто часто виходить з-під контролю.

− Якщо це тебе настільки хвилює, то хіба часу, проведеного з цією дівчиною наодинці, тобі не вистачило, щоб розібратися в ній? Вона, як на мене, не схожа на жадібну особу, – співчутливо схиляє голову набік Рок.