Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська
Тересі сподобалося те, чому вона стала свідком. До цього їй доводилося бачити проректора в різних іпостасях: грізним, владним, лютим, спокійним, здивованим, обуреним, іронічним, саркастичним, але ще жодного разу милим. О, такий він їй теж сподобався.
Джозеф усміхався. Але аж ніяк не Тересі, а здоровенному коту, який нетерпляче нявкав, спостерігаючи, як господар особняка викладає в миску обрізки м'яса.
Хвостатий, зважаючи на його зовнішній вигляд, був рідкісним забіякою і любителем бійок, у яких втратив частину правого вуха. Однак до Джозефа він явно мав симпатію — вдячно терся об ноги. І вона тут, безумовно, була взаємною. Господар особняка лагідно поплескував вусатого гостя по голові.
Те, що це гість, Тереса не сумнівалася. Не схожий він був на домашнього улюбленця. І ось це дивно — Джозеф підгодовує бездомного кота. А Тереса вважала, що проректор не надто любить тварин і не дуже ладнає з ними. В усякому разі, йому не вдалося порозумітися з тим, за яким ганявся в лабораторії. А тут повне порозуміння.
— Ось, з'явився хтозна звідки і репетував, поки я не сходив за частуванням, — пояснив Джозеф Тересі, коли побачив, що вона наближається.
А нічого не треба пояснювати. З'явився і репетував, бо дехто його розбалував. Тереса чудово бачила, що це вже не перший візит хвостатого до Джозефа. І він тут явно щоразу отримував добру порцію смакоти, а до хорошого швидко звикаєш.
Це було не просто мило — це підкуповувало. Дбайливий Джозеф — заборонений прийом. На Тересу стовідсотково подіяло. Вона присіла навпочіпки і теж погладила кота по голові. Він поблажливо дозволяв ніжності і задоволено муркотав.
— Хотів запросити дьєра Бартоломео жити зі мною, але він відмовився. Занадто волелюбний.
— Ви назвали кота дьєром Бартоломео? — здивувалася Тереса.
Вона вже бачила, що у забіяки немає постійного імені, бо нема господаря. Хто як хоче, той так його і називає.
— Минулий досвід спілкування з котами привів мене до думки, що їм подобаються гучні імена, — посміхнувся Джозеф.
Тереса зрозуміла, що він має на увазі кота з лабораторії, який відгукувався лише на "дьєра Арчібальда".
— Бартоломео йому підходить, — змирилася Тереса.
Спільне годування кота задало тон усієї подальшої зустрічі. Важко було розводити офіціоз після того, як кілька хвилин сиділи поруч навпочіпки і гладили хвостатого забіяку. Але Тереса все одно постаралася повернути в їхнє спілкування діловий настрій.
— Я прихопила з собою все, що ви просили, — сказала вона, коли Джозеф завів її в особняк. — Тези, документи, кошториси.
— Чудово, — він галантно допоміг їй позбутися плаща і показав, де можна помити руки.
Тереса ще жодного разу не була в професорських особняках і з цікавістю роздивлялася інтер'єр. Академія постаралася на славу — внутрішнє оздоблення виглядало сучасно та затишно.
Можна було, звісно, довго милуватися. Але що їй до того гарного оздоблення та меблів, коли нюхові рецептори розбурхував дивовижний аромат. Відразу згадалася хитромудра назва страви, якою Джозеф збирався пригостити Тересу. Це ж вона дражнить таким дивовижним запахом, що в голові залишилася лише одна думка: а скоро вже приготується?
— Скоро буде готово, — Джозеф наче прочитав думки і усміхнувся спокусливо. — Хотів би як добрий господар запросити вас до вітальні, але не стану. Дозвольте спершу запросити вас на кухню. Справа в тому, що смак страви, про яку я вам казав, відчуватиметься особливо виразно, якщо стати свідком останнього етапу приготування.
Він був такий жахливо спокусливий у своєму кулінарному красномовстві, що Тереса готова була йти за ним та його ростбіфами не те що на кухню, а й на край світу.
У міру наближення до цілі аромат ставав все більш запаморочливим. Тересі не терпілося подивитись, що може так неперевершено пахнути.
Кухня вразила Тересу значними розмірами. Приємно тішили око меблі зі світлого дерева та ротанга — затишно. Але її увага знову недовго втрималася на інтер’єрі. Вона перейшла на найцікавіше — на плиту, де в маленьких і великих сковородах щось апетитно шипіло й шкварчало. Ох, як несамовито розігрався апетит.
— Ви чули, Тересо, що серед кулінарів іде непримиренна суперечка з приводу того, які спеції доречні під час приготування ростбіфу?
— Ні, — щиро зізналася Тереса.
— Одні вважають, що жодні…
Навіть так?
— ...інші з ними не згодні. Я належу якраз до них, до незгодних. Хіба можуть завадити м'ясу морква, селера, розмарин і запашний перець?
Судячи з ароматів, що панують в нього на кухні, не можуть.
— Сідайте, — Джозеф запропонував їй високий стілець, а сам накинув на себе фартух.
Ви коли-небудь бачили проректорів у фартухах біля плити? Ні? Багато втратили. Тереса навіть на якийсь час забула про голод — так їй сподобався Джозеф у новому амплуа. Вона погляду від нього не могла відірвати. Вже кілька разів помічала, який він гарний без одягу, але у фартуху — взагалі чарівний. Якось недоречно промайнула думка: а як би він виглядав без одягу, але у фартуху?
— Рецептів приготування ростбіфів — не злічити. Я лише обрав той, який мені до смаку. А от подавати ростбіфи у кунжутно-кукурудзяних хрустких конвертиках — мій винахід.
У Тереси слинка потекла.
Кулінарною лопаткою Джозеф почав знімати зі сковороди тонкі рум'яні коржі. Виходило напрочуд спритно. Потім він відкрив духову шафу і вийняв звідти деко з запеченим м'ясом.
Тепер Тереса зрозуміла, чому Джозеф хотів, щоб вона була на фінальному етапі. Це справді треба було бачити. Як він нарізав товсті соковиті скибки м'яса, від якого йшла ароматна пара — це мистецтво. Слайси були загорнуті в коржики і гарно викладені на величезне блюдо.
— Це ще не все, — сказав Джозеф.
Він полив страву з пляшки якоюсь рідиною і підпалив. Їжа миттєво спалахнула. Язики полум'я станцювали хитромудрий танець і згасли.
Ух! Фінальний акорд був видовищним.