Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Джозеф незворушно повернувся до десерту — за допомогою кондитерського мішка видавлював на гладеньку шоколадну поверхню торта акуратні завитки збитих вершків.

Тереса дивилася, як десерт перетворюється на шедевр кондитерського мистецтва, але думала геть не про десерт. Вона думала про самого кондитера і його останню фразу. Тереса розуміла, що ним керувало прокляття, але пристріт виявився зовсім не таким простим, як здавалося спочатку. Тут щось хитріше, ніж декламування реплік із вистав. Це вже більше на експромт схоже.

— Я розумію, що здивував вас, — закінчив Джозеф з вершками і почав прикрашати торт половинками ягід. — Надто кваплю події? Я й сам дивуюсь, — він усміхнувся. — Але ж не заперечуватимете, що нас вабить одне до одного?

Тереса звичним жестом поправила окуляри. Вона завжди їх поправляла, коли сильно хвилювалася. Вабити їх вабить, але вона здогадувалася, в чому справа. Поки підбирала слова, щоб викласти свої думки, Джозеф продовжив:

— Я, може, й не поспішав би, дав нам час, але не можу, — він прилаштував останню ягоду по центру десерту і глянув на Тересу. — Поки я зволікатиму, ви станете нареченою Гоцького. Він і так розповідає всім направо і наліво, що ви вже майже заручені.

Ось тут Джозеф дуже помиляється. Нареченою Гоцького Тереса ставати не збиралася. Хоча в чому Джозеф правий, то це в тому, що від Чорнобурого можна чекати якихось неприємних сюрпризів. Хотілося б Тересі знати, що ним рухає і на що він піде задля досягнення мети.

— Тересо, а давайте з'їмо торт тут, на кухні?

Джозеф поставив десерт на маленький столик, розрахований на двох.

Вона вирішила не сперечатися. На кухні так на кухні. Атмосфера тут простіша і затишніша, ніж у вітальні. Чудово підходить для того, щоб поділитися з Джозефом думкою, яку Тересі ніяк не вдавалося озвучити. Вона зайняла один із стільців і почала спостерігати, як Джозеф організує чаювання.

— А знаєте, про що я думаю щоразу, коли дивлюся на чайник? — спитав він з іронією.

Тереса здогадувалася.

— Згадуєте, як одного ранку я розбудила вас за допомогою цієї зброї?

— Саме так. Ви увірвалися в моє життя ураганом, що зносить все на своєму шляху. Ви вп'ялися в мій мозок скалкою, — він розливав по чашках чай, поглядаючи на Тересу. — Ви позбавили мене сну. І я не лише про ту ніч. Підозрюю — це назавжди.

Так Тересу ще ніколи не відчитували. Голос Джозефа був обурений, а погляд іронічний, теплий і лагідний.

— Я тепер не можу спокійно дивитись на чайник. Полити мене, проректора, крижаною водою? Я ніколи не думав, що студентки бувають настільки зухвалими.

Він почав різати торт. У нього вийшов великий шматок та величезний шматок. Тересі на тарілку відправився другий.

Десертною виделкою вона відщипнула шматочок торта. Найніжніший бісквіт, просочений ромом, танув у роті. Та Тереса почесними орденами нагороджувала б тих, хто вміє творити такі шедеври. Ммммм…

— Ви хоч розумієте, що той злощасний чайник пов'язав нас навіки? — Джозеф усміхнувся задоволено. — Після цього чайника ви не можете мені відмовити, — посміхнувся ще ширше. — Що я, даремно страждав під струменями крижаної води?

Тереса відправила до рота ще один шматочок чудового десерту.

— То ти згодна стати моєю нареченою? — Джозеф різко перейшов на «ти» і посерйознішав. — Я чекаю відповіді.

Еге ж, ось він слушний момент поділитися тією думкою, що давно вже крутиться в голові.

— Розумієте, дьєре Джозефе, не важливо, що я вам зараз відповім. Я під впливом пристріту. Заразилася під час нашого першого поцілунку, а може ще раніше — ми ж і до цього тісно спілкувалися. І ви теж зараз під дією пристріту. Всі ваші слова, все, що відбувається, продиктовано ним. Думаю, це якесь парне прокляття або щось на зразок того.

— Впевнена, — повторила вона. — Подумайте самі, хіба могли б без впливу пристріту зав’язатися наші стосунки? Що проректор міг знайти у студентці? Чим вона могла його зацікавити? Хіба став би він готувати їй ростбіфи та десерти? Хіба міг би він нею захопитись? Хіба дозволив би собі? А вона? Ні, нами точно рухає прокляття. Ви ж казали, що це могло стосуватися вашої кар'єри. Можливо так і є. Хтось із ваших конкурентів хоче скомпрометувати вас романом зі студенткою. Все сходиться.

Джозеф замислився. Він машинально відламував виделкою шматочки десерту і відправляв до рота, але, вочевидь, не відчував смаку. А Тереса нічого, як і раніше отримувала задоволення від кожного шматочка торта. Просто вона вже придумала вихід із цієї ситуації.

— Знаєте, Тересо, мабуть, ваші міркування щодо парного пристріту не позбавлені раціонального підґрунтя. У логіці вам не відмовиш. Ви мене цим і здивували свого часу — бездоганними логічними ланцюжками, — він злегка посміхнувся. Нарешті. А то сидів серйозний-серйозний. — Якщо ви маєте рацію, виходить, все це… — він не договорив. Але все і так зрозуміло. Всі ці пропозиції руки та серця скасовуються. — Але як би там не було, я в будь-якому разі наполягаю, щоб ви були моєю помічницею.

Ось від цього Тереса точно не відмовиться, навіть коли вдасться позбутися пристріту.

— Думаю, нам треба зробити так, — вона почала озвучувати план дій. — Поки що постаратися не бачитися, щоб не давати приводу нашим прокляттям розігратися, і не давати приводу скомпрометувати вас на радість замовнику прокляття. Я постараюся якомога швидше організувати зустріч з Валенсією. Вона нам пристріт і зніме. І ми житимемо довго і щасливо діловим та науковим життям проректора та асистентки.

Назад Тереса поверталася в екіпажі, який найняв для неї Джозеф. Усю дорогу назад вона прокручувала в голові найнезвичайніший обід, який був у її житті. Закінчився він зовсім не так бурхливо, як починався. Вони з Джозефом спокійно допили чай, він провів її до дверей, і вони спокійно попрощалися.

При ньому Тереса намагалася випромінювати оптимізм та демонструвати здорові ділові відносини, але тепер, коли його не було поряд, могла дати волю почуттям. А почуття були зрадливо неправильними. Їй було трохи шкода, що все, що сталося, — лише вибрики пристріту. І намалювалася навіть ще більш провокаційна думка — що Тересі трохи подобається прокляття. Що їй трохи приємно, як паморочиться в голові від близькості Джозефа, і трохи приємні його залицяння — всі ці ростбіфи-десерти, і трохи приємні його поцілунки. І навіть не трохи…