Остання із роду Віндор - Надія Філіпська

Мені було легко поряд з цими драконами, які стали моїми справжніми друзями.

– Досить, Арії потрібно відпочити! – Ріхтер прискіпливо оглядав нашу компанію.

Мабуть було на що подивитися, я сиділа в кріслі, а навколо мене всюди де можна було присісти розмістилися бойовики, навіть на підлозі.

Дракони попрощалися і поспішили покинути будинок.

– Нарешті ми удвох, – Ріхтер підхопив мене на руки, і вже хотів піднятися по східцях, як почув дзвінок. – Не будинок, а прохідний двір!

Ріхтер поставив мене на ноги, і притримуючи за талію пішов відчиняти двері.

– Ріхтер, Аріелла! – на порозі стояв Мікель з Ігнессою.

– Мікель! – прогарчав чоловік. – Ти не дуже вчасно.

– Ріхтер, я хотів вибачитися!

Чоловік здивовано подивився на ректора, і відійшов убік, пропускаючи гостей.

Вже за п’ять хвилин ми сиділи у тій самій вітальні, де я розмовляла з бойовиками.

– Ріхтер, я прийшов покаятися.

– Мікель, ти все більше мене інтригуєш!

Ігнесса сиділа поруч з ректором, і не промовила і слова.

– Ми з Ігнессою давно кохаємо один одного, – почав ректор свою розповідь. – Ще з її студентських років. Але ти ж сам розумієш, що Ігнесса досить молода і богиня не підтвердить цей шлюб.

– Так Мікелю, це знають всі дракони.

– Але ж я вже давно мав обзавестися парою, про що мені неодноразово нагадує моя родина. Вони не хочуть чекати і ладні вже влаштувати шлюб за домовленістю.

Я здивовано подивилася на ректора. Я читала щось таке у книжці про «Драконів», і пам’ятала що вони укладаються від безвиході. І нічого хорошого у цих шлюбах не буває. А якщо врахувати, що ректор вже має кохану, то це було б занадто жорстоко.

– Я вивчав багато книжок і знайшов дещо. Інформацію про зілля, яке може підтвердити справжність почуттів, і тоді богиня схвалить шлюб.

– Зілля? – перепитав Ріхтер. Схоже ми з чоловіком почали розуміти до чого веде ректор.

– Я шукав усюди, але не міг знайти його рецепту. Аж поки не зустрів в одному з архівів згадку про рід Віндорів, які добре розумілися на травах і зіллях.

– І ти почав шукати Віндорів по усьому світі, – продовжив Ріхтер.

– Так. Довго шукав, ти ж сам знаєш. І в решті решт я знайшов Аріеллу, і навіть зміг отримати Книгу зіллєвара.

– Ти обміняв мене на Книгу зіллєвара! – відмітив Ріхтер, згадуючи причину потрапляння у мій будинок.

– Так. Це справді так і було. За неї я ладен був піти на все!

– Тобто ти використав мене у свої любовних справах, коли притягнув у будинок Арії?

– Так. Я винен. Хотів тобі розповісти правду, але боявся, що у мене нічого не вийде.

– То все вийшло? – перервала я ректора, звертаючись більше до Ігнесси. Мене не дуже цікавило питання хто кого використав у своїх інтересах.

– Так, – вона підняла рукав сукні показуючи шлюбне татуювання.

– Вітаю, – я обійняла драконессу.

– Ріхтер? – позвав Мікель, адже дракон не поспішав проявляти свої емоції.

– Мікель, друже, то за що ти вибачаєшся? – ніби не розуміючи, перепитав Ріхтер. – За те що через твоє прагнення бути з коханою я знайшов свою долю? Адже, якби не ти, мене б і близько не було біля того будиночку на болоті. Це я тобі маю дякувати.

Вияснивши, що усі лишилися задоволеними, ми провели Мікеля з Ігнессою і нарешті залишилися удвох. Ріхтер підхопив мене на руки і відніс до спальні.

– Ну що відьмочко моя. Як нам бути далі? Тебе ж не можна лишати одну ні на хвилину! Ти завжди знаходиш пригоди на свою голову.

– А ти не лишай!

– Більше ніколи, – Ріхтер легко доторкнувся своїми губами до моїх, а вже через мить пристрасно цілував мене.