Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Я відкрила очі і розглядала незнайому простору кімнату. Крізь зашторені вікна у кімнату потрапляли сонячні промені. Ліжко, на якому я спала, було незвично великих розмірів. У кутку був камін, в якому горів вогонь. Все вказувало на те, що я вже не в Академії.
Прочинилися двері, в кімнату зайшов Ріхтер.
– Доброго ранку! – посміхнувся чоловік.
– Привіт, – посміхнулася у відповідь і хотіла встати, але мені не дали.
– Куди ти зібралася? – прогарчав чоловік.
І справді, куди? Відповіді у мене не було, тому відкинулася назад на подушки.
– Де я?
– Вдома, – повідомив чоловік.
– Це твій будинок? – Ріхтер же казав, що має будинок неподалік Академії.
– Наш, – поправив дракон, вмощуючись на ліжко поруч зі мною.
– То ти розповіси, що сталося в печері? – запитала, обіймаючи чоловіка.
– Ти щойно прийшла до тями і вже щось вимагаєш! – обурився дракон.
– Твоїй дружині стало краще, – посміхнулася чоловіку.
– Ну добре, – прискіпливо оглянувши мене, погодився чоловік. – Мене раптово викликав Рагнар на допомогу. Переворот пройшов успішно, а от прихильники короля не хотіли так швидко здаватися. І брат потребував допомоги. Тоді у столиці я запримітив Невіша, але не встиг до нього дібратися, а лише поранив.
– Він утік до Академії, де за допомогою Ментора та його зілля приспав мене.
– Ментором як і Невішем тепер займаються дізнавачі.
– То що було далі? – я була нетерплячою.
– Коли майже всі прибічників короля було спіймано, я отримав повідомлення від Ріеро, що ти в небезпеці.
– Ріеро? А він тут до чого?
– Арія, – дракон вигнув брову, – ти зробила такий поклик, що тебе чули всі дракони. Саме тому весь курс був там у печері. Ми увірвалися до печери майже одночасно. Бойовики зі сторони тунелів, а я залетів від водоспаду.
Ох, то це виходить я переполохала усю Академію!
– Ми запізнилися! Ритуал вже було завершено, – льодяним тоном мовив дракон. – Але план Невіша не спрацював, він витратив весь свій магічний резерв і тому спротиву не чинив.
– Схоже ритуал не спрацював через мою пошкоджену ауру.
– Пізніше, професор Квінтро саме так це і пояснив. Щоб забрати дар, потрібно змінити ауру під нього. Ритуал змінив ауру некроманта, зробивши її аналогічно твоїй. З пошкодженнями. Магія стрімко покинула некроманта, адже він відкрився для ритуалу.
– Добре, що батьки нічого не знають, – згадала я.
– Арія, вони знають! Чи ти вважаєш, що Урос нічого не помітив? І більше того, вони вже були тут. Переконавшись, що з тобою все гаразд, вони відправилися додому.
– І як все пройшло? Батько мабуть був досить сердитим через це?
– Нормально. До речі, до тебе гості, – раптом повідомив чоловік.
– До мене? – здивувалася я.
– Ти гадаєш, що бойовики засумували за своїм професором?
– О!
– Вони вже не перший день приходять.
– Ріхтер! Скільки пройшло часу? – я нарешті зрозуміла натяки чоловіка.
– Два тижні.
Я видихнула. Ну що ж, добре що не рік!
– То що відправити курс назад в Академію?
– Ні, я хочу їх побачити.
Сили я свої явно переоцінила. Адже дійсно пройшло дуже мало часу, до того ж цей час я провела не в стазисі.
– Ріхтер, знаєш Ріеро запрошував мене на побачення, – все ж таки я вирішила розповісти чоловіку все, не хотіла мати таємниць.
– Знаю, – посміхнувся він. – Він мені вже все розповів.
– З ним все в порядку? – затурбувалася я за синьоволосого дракона.
– Арія, я ревнивий, але не настільки, щоб вбивати свого племінника. До того ж причин ревнувати тебе до Ріеро у мене вже немає.
– Ти про що?
– Не зважай. Готова?
– Так.
Ріхтер переніс нас у вітальню, де вже чекав весь курс бойовиків. На мене дивилися двадцять п’ять драконів. Дивилися, вивчали, але не сказали ні слова. Воно й не дивно. Ріхтер стояв позаду мене міцно обіймаючи за талію. Він показав усім кому належить ця відьма і в його присутності дракони побоювалися наближатися до мене.
– У вас є півгодини, – повідомив чоловік відмітивши напруження у вітальні.
Як тільки двері за Ріхтером зачинилися, мене одразу посадили у крісло і на мене навалилася лавина питань.
Я розповідала як мене обманом «обпоїли» зіллям і як у печері посилала ментальний клич про допомогу. Дракони наввипередки розповідали, як дивувалися такому незвичному поклику і як шукали мене, і згадували про останні події в Академії.
На те що я дружина Ріхтера, всі відреагували спокійно, а деякі навіть повідомили, що щось таке підозрювали.
